Приклад для наслідування
Інкська цивілізація, яка раніше існувала на теренах Південної Америки, займаючи територію сучасних Перу, Еквадору, Чилі, Болівії, Колумбії та Аргентини, відома не тільки своїми чисельними золотими багатствами, якими вона вразила іспанців у XVI ст., релігією, але й цікавим є те, як інкам вдалось зробити досконалу систему доріг, якими тоді, та й навіть зараз, могла та може похвалитись не кожна держава.
Так загальна протяжність інкських доріг сягала більше 30 тис. км, а найдовша інкська траса була протяжністю більше 6 тис. км. І це при тому, що більшість території, де проживали інки, розташовуються у досить складних природних умовах: це гориста місцевість, пустелі.
Так якщо дорогу необхідно було прокласти через пустелі, то робили спеціальну стіну, аби дорогу не засипало піском. Якщо ж дорога проходила в горах, то прокладали тунелі та робили спецальні навісні мости, канати яких міняли кожного року. Цікавим є той факт, що після того, коли іспанці прийшли завойовувати індіанців, то канати мінятись перестали, але іспанці і далі протягом кількох століть використовували інкські мости.
Крім того, протягом всієї дороги інки будували через кожні 2,5-3 км. спеціальні двори, де мандрівник міг перепочити та поміняти тварин, аби далі продовжувати свою дорогу. Так інки під час своїх мандрівок використовували лам – тварин, які проживають тільки в тих краях.
Завдяки хорошій системі доріг, інкський правитель міг вживати свіжо зловлену океанську рибу в день, коли вона була спіймана.
Також ці опорні пункти протягом доріг використовувались і тоді, коли необхідно було передати якесь важливе послання з одного краю імперії до іншого. Так перший гінець, добігаючи до такого пункту щосили дув в раковину, повідомляючи про своє наближення іншого гінця. Другий вибігав йому на зустріч, і так вони бігли протягом кількох десятків метрів, аби перший міг словесно передати своє послання наступному гінцеві.
Інкські посланці розвивали досить велику швидкість, внаслідок чого дорогу в 2 тис км. вони долали за 4-5 днів. Аби бути витривали на розрідженому гірському повітрі, гінці жували листя коки, яке мало стимулюючі властивості для організму.
