Замки України
Україна має унікальні історичні пам’ятки. Серед них особливу увагу привертають оборонні споруди – замки. Кожен замок-фортеця по-своєму оригінальний і неповторний. Деякі збереглися в первозданному вигляді, для багатьох час та історичні баталії не минули безслідно. Проте усі вони є безцінними пам’ятками старовини.
Мукачівський замок
Унікальною пам’яткою середньовічного оборонного зодчества є Замок Паланок (Мукачівський замок), що знаходиться у місті Мукачево на Закарпатті.
На березі річки Латориця, на горі, що височіє над містом, розташувався замок, що ніби пильним оком охороняє його. Через цю місцину в середньовіччі пролягали торгові шляхи, тому для їх захисту і було збудовано замок. Перші писемні згадки про нього датуються XI століттям.
З XIV по XV століття замок знаходився у власності Подільського князя Федора Коріятовича. Він розбудував і укріпив замок, перетворивши його на свою резиденцію. Після смерті Федора Коріятовича фортеця неодноразово змінювала господарів. Кожен новий власник розбудовував та укріплював замок.
У XVІ столітті Мукачівська фортеця перетворюється на один з найважливіших оборонних пунктів Трансільванського королівства. А її власником став Семигородський князь Юрій I Ракоці (Рагоцький). Князі роду Ракоці перетворили замок у столицю свого князівства.
Завдяки старанням своїх власників фортеця на Замковій горі Мукачевого перетворилася на неприступну.
У XVІІІ столітті замок перейшов у власність австрійської корони.
З 1989 року Верхній замок Паланок став Мукачівським історичним музеєм.
Камянець-Подільська Стара фортеця
Між скелястих берегів річки Смотрич стоїть на сторожі фортеця у місті Кам’янець-Подільський (Хмельницької області).
Свою славну історію фортеця розпочала в далекому IX столітті. Вона була частиною великої оборонної системи Поділля. Впродовж століть її обороноздатність неодноразово була підтверджена. У ХІІІ столітті біля її стін стояли орди Батия. Після битви на Синіх Водах у 1362 році фортеця стає власністю Великого князівства Литовського. Саме в цей час фортеця набуває свого неповторного вигляду. Жителі міста, дрібні шляхтичі, купці, навіть папи римські, розуміючи, яке значення відіграє фортеця у протистоянні з поширенням турецького впливу, жертвували на укріплення фортеці величезні кошти.
Згодом фортеця стає центром Подільського воєводства.
Упродовж XV – XVIII століть Річ Посполита та Османська імперія по черзі володіють оборонною твердинею.
У 1793 році Кам’янець – Подільський офіційно стає частиною Російської імперії, а незабаром у 1795 році ще й центром Подільської губернії.
Кам’янець – Подільська фортеця відома далеко за межами України. У 1998 році указом Президента України їй присвоєно статус Національного музею.
Луцький замок
Перлиною фортифікаційної архітектури України можна з упевненістю назвати замок Любарта у Луцьку. Це один з найстаріших замків, що зберігся до наших днів.
На пагорбі між двома річками Стир і Малий Глушець у ХІ столітті було збудовано Верхній замок. Після монголо – татарської навали замок переходить у володіння Любарта Гедиміновича. Останній зробив замок своєю резиденцією. Після смерті Любарта володарем замку став Вітовт, а згодом і його брат Свидригайло. Всі володарі дбали про обороноздатність фортеці, укріплювали та розбудовували споруди.
Автор проекту замку та його будівничі невідомі. Однак замок збудовано відповідно до тогочасних канонів фортифікаційного будівництва Східної Європи.
Після укладення Люблінської унії саме в Луцькому замку знаходилася резиденція королівської адміністрації Волинського воєводства.
Впродовж усієї своєї історії замок був свідком знакових подій. Тут відбувалися з’їзди європейських монархів. Неодноразово стіни замка були свідками битв між противниками та прибічниками великого литовського князя Свидригайла, біля стін замку стояли загони козаків Северина Наливайка.
У XVIII столітті після третього поділу Польщі Волинь і Луцький замок переходять до Російської імперії.
У 1921 році, після підписання Ризького договору, Волинь переходить у юрисдикцію Польської держави. Але вже після закінчення Другої світової війни Західна Волинь стає частиною радянської України. В наш час Луцький замок є діючим музеєм, який не перестає дивувати відвідувачів.
Меджибізький замок
На перетині двох річок, Південний Буг та Бужок, у селищі Меджибіж Хмельницької області розташувалася одна з наймогутніших фортець свого часу – Меджибізький замок.
Свою історію замок розпочав у далекому ХІІІ столітті як фортеця в оборонній системі, яку було збудовано за часів Данила Галицького для боротьби з монголо – татарами.
Згодом, після перемоги литовського князя Ольгерда над монголо-татарами під Синіми Водами, Меджибіж входить до складу Великого князівства Литовського.
Вигідне розташування на перехресті Чорного і Кучманського шляхів визначило майбутнє замку. Сама доля визначила йому бути оборонцем околишніх його земель.
Після Люблінської унії у ХVІ столітті Меджибіж, як і інші фортеці, переходить у володіння Речі Посполитої. Замок стає власністю коронного гетьмана Миколи Сенявського.
Майже щороку край зазнавав нападів кримських татар, але останні так і не наважилися на штурм замку. Лише у ХVІІ столітті військам турецького султана Магомеда ІV під час руйнівного походу по Поділлю вдалося оволодіти твердинею, але не надовго.
У ХVІІ столітті господарем Меджибізького замку стає родина Чарторийських, але після польського повстання 1831 року фортеця перейшла у підпорядкування російського царського уряду.
На початку ХХІ століття Меджибізький замок переживає нове відродження. У 2001 році замку присвоєно статус Державного заповідника і розпочаті масштабні реставраційні роботи.
Олеський замок
На пагорбі, що височить над болотистою місцевістю серед заплави річки Ліберція розташувався Олеський замок, один з найстаріших замків Львівщини. Свою історію він розпочав ще від нащадків галицько-волинського князя Юрія Львовича.
Про існування Олеського замку пишуть історичні джерела ХIVстоліття і відмічають як власність литовського князя Любарта.
Олеський замок був розташований на кордоні двох великих держав, Литви й Польщі, кожна з яких виявляла бажання володіти замком.
У XV–XVІ ст. замок неодноразово зазнавав руйнівних набігів татар. Але щоразу він поставав з руїн ще величніший і прекрасний. Згодом його власником, за писемними джерелами, став представник давнього українського магнатського роду Іван Данилович, який, одужившись з донькою Станіслава Жолкевського, отримав посаду правителя (каштеляна) міста Львова. Олеський замок він перетворив на власну резиденцію. Свою доньку Іван Данилович віддав заміж за Якуба Собеського, краківського каштеляна. В цьому шлюбі народився майбутній правитель Речі Посполитої Ян ІІІ Собеський, який побачив світ у стінах Олеського замку.
Після смерті Даниловича прямих спадкоємців не залишилося. Тому замок переходить у власність Стефана Конєцпольського як посаг його дружини, старшої доньки Даниловича. Не в змозі утримати замок у належному стані, Стефан віддає замок кредиторам. І вже у XVІІст. його повертає у власність родини Ян ІІІ Собеський. Він ремонтує його й добудовує господарські приміщення. Згодом замок отримав статус королівської резиденції.
У ХІХ столітті замок став власністю Австрійської держави.
Після Другої світової війни ця територія переходить під юрисдикцію Радянської України. Замок було повністю відреставровано. На сьогоднішній день в стінах замку відкрито музей.
Підгорецький замок
У верхів’ях річки Стрий у селі Підгірці Бродівського району Львівської області розташувався один з найкрасивіших замків Львівщини – Підгорецький замок.
У ХVII столітті власником цієї місцевості стає коронний гетьман Станіслав Конєцпольський. Магнат вирішив остаточно поселитися тут. Для побудови своєї резиденції Станіслав Конєцпольський запросив архітекторів Андреа дель Аква і француза за походженням Гійома Левасера де Боплана. Замок було збудовано за п’ять років (1635р. – 1640р. ). В архітектурному оздобленні було поєднано модні на той час стилі бароко та пізній ренесанс, що зробило будівлю оригінальною і неповторною. За свою красу та розкіш цей замок називали «Галицький Версаль».
За період існування у стінах замку побувало чимало відомих осіб, зокрема, тут були європейські монархи: польські і австрійські, російські та німецькі.
У XVII-XVIII ст. замок зазнавав руйнувань та реконструкцій, кілька разів змінював власників. Найбільшого розквіту палац досяг за роки правління Вацлава Жевуського.
ХХ століття не минуло для замку безслідно. Від поступово занепадав.
Лише у 1997 році завдяки небайдужим людям у замку розпочалися реставраційні роботи, які тривають і нині.
Хотинська фортеця
На скелястому березі Дністра у місті Хотин, що у Чернівецькій області височіє одна з найкрасивіших фортець – Хотинська .
Історія однієї з найвідоміших твердинь України бере свій початок у XIII столітті. Зведена вона за наказом Данила Галицького і довгий час обороняла кордони Галицько-Волинського князівства.
У середині XIV століття Хотин стає частиною Молдавського князівства.
У XVIІ столітті під стінами Хотинської фортеці вирішувалася доля Речі Посполитої під час війни з Османською Імперією. На землях біля Хотина розгорнулися основні події Хотинської війни. Саме тут об’єднані польсько-українські війська, якими керував гетьман Петро Сагайдачний, розбили 150-тисячну турецьку армію, яка до цього була нездоланною. Проте господарями фортеці ще довгий час були турки. Вони укріпили цитадель, перетворивши її на наймогутніший вузол оборони Османської імперії на сході Європи.
У ХІХ столітті в результаті чергової російсько – турецької війни, яка закінчилася підписанням Бухарестського мирного договору у 1812 році Хотин увійшов до складу Російської імперії.
В наш час Хотинська фортеця продовжує зачаровувати і дивувати. Тут створено історичний заповідник, який вабить до себе велику кількість поціновувачів козацької історії.
Свірзький замок
На пагорбі серед унікальної природи біля села Свіржі що на Львівщині розташувався один з мальовничих і дещо загадкових замків – Свірзький.
Точну дату появи цього замку визначити досить важко. Але в писемних історичних джерелах, що датуються ХVcтоліттям, йде розповідь про існування Свірзької фортеці, яку відвідав король Владислав ІІ Ягелло. В літописах того ж періоду вказується і перший власник Свіржа, Микола Романовський.
З середини XV до XVII століття власниками Свірзького замку були польські магнати роду Свірзьких. Замок не раз потерпав від ворожої навали.
З часом замок переходить у повну власність графа Олександра Цетнера, який перетворив його на свою резиденцію. Для цього граф вирішив перепланувати і модернізувати старий замок. Будівельними роботами керував військовий інженер і архітектор, генерал коронної артилерії Речі Посполитої Павло Гродзіцький.
З XVII до початку XIX століття замок перебував у власності родини Цетнерів.
У буремному ХХ столітті замок було націоналізовано радянською владою. Згодом почався поступовий занепад твердині. У ХХІ столітті замок перебуває у власності держави. Плануються реставраційні роботи.
