Iсторико-патрiотичний клуб

"Алатир"


«Собою людина весь світ прикрашає, кожен предмет з нею має ціну»

— Абул-касим Фірдоусі

Походження військових відзнак

Звичай нагороджувати за військову доблесть виник у стародавній Греції. Грецькі відзнаки запозичили римляни та на їх основі створили свою систему нагород. Однією з найдавніших відзнак був лавровий, а пізніше золотий вінок – corona.

Найвищою нагородою був вінець із золота – corona triumfalis, яким нагороджували лише полководців – тріумфаторів.

Наступним був вінець, сплетений із золотих квітів і трави – corona obsidionalis – за успішний захист міста, або фортеці від облоги. Corona civica з дубового листя вручалась тому, хто врятував у бою товариша, а corona vallaris – тим, хто захопив ворожий табір. Corona navalis rostrata вручався за морські подвиги. Зубці цього вінця мали форму носа корабля – ростри.

Цивільні заслуги відзначалися миртовими та оливковими вінцями, а стрічки на них посилювали рівень нагороди.

Існували й інші нагороди: ланцюги, почесні браслети, списи та фалери. Фалера – кругла бляха діаметром до десяти сантиметрів, виготовлена з бронзи або срібла. На ній зображалися голови Марса, Мінерви, Юпітера, або ж сфінкса, лева, коня чи іншої тварини – символа легіона. Кріпилися такі фалери до панцирів найзаслуженіших воїнів.

Елементи греко – римських нагород увійшли до системи орденів, яка почала складатись у Європі з ХІ ст.

Орден – з лат.ordo – «група», «організація». З ХІ ст. у Західній Європі виникають за сприяння папи Григорія VІІ конгрегації монастирів, яких називали «духовними орденами». Належність до ордену підкреслювалась деталями одягу. Білий «мальтійський» хрест на чорній мантії та головному уборі став знаком членів ордену Святого Іоанна Єрусалимського, заснованого у 1098 році. Члени ордену тамплієрів (засн. у 1120р.) носили сіру мантію з червоним прямим хрестом на плечі. Чорний хрест з розширеними на кінцях променями на білому тлі прикрашав одяг членів Тевтонського ордену ( засн. у 1197р.).

До своїх лав ці ордени приймали лише лицарів шляхетного походження і швидко набули військового характеру.

У ХІVст. починають з’являтися світські ордени. Першим був Орден Підв’язки, заснований англійським королем Едуардом ІІІ для зміцнення особистої влади. Подібні ордени виникають в інших країнах Європи. Кожен орден мав свої володіння, капітал, свій палац чи замок, знак приналежності до ордену, орденський одяг, орденський день.

Знаком світського ордену могла бути підв’язка, плетення з волосся, зображення лебедя, оленя, мисливського рога та ін. У ХVІІ – ХVІІІ ст. майже всі ордени Європи стають королівськими. На додаток до хрестів, як знаків ордену, з’являються зірки. Знаки орденів уже не вишиваються на одязі, а виготовляються з металу, прикрашаються коштовним камінням. Виникають орденські стрічки. Вони символізують орденську мантію. Металевий знак вищого ступеня ордену починають прикріпляти до широкої стрічки – перев’язі – і носити на боці. Знаки другого та третього ступенів носили на шиї і на грудях. Від цього часу знаки ордену поступово відокремлюються від поняття «організація» і почали виконувати функцію нагород. У більшості європейських країн система нагород склалася у ХVІІІ – ХІХ ст.

В Україні вже в ХІ – ХІІ ст. з’явився звичай за військові подвиги нагороджувати особливою відзнакою – золотою шийною гривною. В Іпатіївському літописі при описі смерті князя Бориса, вбитого Святополком у 1015 році , говориться про таку нагороду. Разом з Борисом загинув його слуга. «Був же сей улюбленцем Бориса, а родом отрок сей був угрин, на ім’я Георгій, і його сильно любив Борис, навіть возложив був на нього гривну велику золоту. В ній він і служив йому». Літописні свідчення про київське повстання 1147 року дають підставу твердити, що гривна і золотий ланцюг були особливими відзнаками. Повсталі здерли з рязанського боярина Михаїла золоту гривну, ланцюг і хрест.

Коли Україна втратила державну незалежність, був перерваний і розвиток нагородної системи, але звичай нагороджувати золотим ланцюгом існував ще досить довго. Відомо, що за перемогу під Хотином гетьман Петро Конашевич – Сагайдачний одержав від польського короля Сигізмунда ІІІ золотий ланцюг, корогву, булаву, 400 тис. битих талерів для війська , 4 тис. червінців на гетьманський пай і на пай військовій старшині.

Тільки у ХХ ст. в Україні з’явилися національні військові нагороди, виникнення яких було пов’язане з боротьбою українського народу за незалежну державу. 1919р., в період існування Української Народної Республіки , були вироблені положення, грамоти та проекти бойових нагород. Першою державною нагородою став орден Лицарів Залізного Хреста армії УНР, затверджений 19 листопада 1920р. Головним отаманом військ УНР Симоном Петлюрою для усіх учасників «зимового походу» під командуванням Омеляновича-Павленка та Ю. Тютюнника. З продовженням збройної боротьби за вільну Україну з’являються нові військові відзнаки.

Більшість українських відзнак мають у собі зображення державного герба – Тризуба. На нагородних стрічках переважає жовто-блакитний колір. Використовуються також малиновий колір – як символ козацької доби; зелений – відродження; червоний – пролитої крові; чорний – скорботи за загиблими; білий – самопожертви бійців.

 


Розробка сайтів - Віталій Ткач