Анна Ярославна

Давньоруські літописи ХІІ – ХІІІ ст.  дають вкрай обмежену кількість свідчень про жінок, навіть про дочок і онучок  із князівських родин. Чому так сталося? Можливо, книжники прагнули писати лише про варті їхньої уваги справи: війни та походи, міжкнязівські стосунки, події релігійного та міжнародного життя,а родиннісправи часто залишали в затінку. Тому навіть про знатних жінок часів Давньої Русі ми часто дізнаємося з іноземних писемних пам’яток середньовіччя, а їх  свідчення є досить суперечливими  і залишають простір для дискусій науковців і публіцистів.

У давньоруських джерелах зовсім не згадується і Анна Ярославна, донька Ярослава Мудрого та Інгігерди. Її життєвий шлях можна намалювати винятково на підставі французьких хронік і документів. Але в історичному портреті Анни до цих пір багато штрихів залишаються невідомими. Таємниці життя і смерті Анни Ярославни є однією з найцікавіших загадок не тільки української, а й світової історії.

Анна Ярославна народилася близько 1030 року. Точну дату народження досі не встановлено. Дитячі роки Анни пройшли в Києві. Місто за часів її батька Ярослава було центром культурного і просвітницького життя. Відкривалися школи, засновувалися бібліотеки, важливою справою було переписування і переклад книжок. Приватні вчителі навчали князівну грамоти, історії, іноземних мов, співів, малювання, правил етикету. Як свідчать документи, Анна мала добре вироблене письмо, бо, мабуть, займалася переписуванням книжок. Ярославна могла вільно читати кількома мовами, зокрема старослов’янською, грецькою, писала кирилицею і глаголицею, до того ж  володіла секретами лікування, гаптування золотом і шовком. Згодом глибокий розум, краса, духовність і освіченість Анни Ярославни cправляли незабутнє враження на її сучасників.

У середньовічній Європі ознакою могутності династії була готовність інших провідних династій вступити з нею у шлюбні зв’язки. Князя Ярослава Мудрого недарма історики називають «тестем Європи». Дружина його була шведською принцесою, одну з його сестер узяв за себе польський король, іншу — візантійський царевич; троє його синів одружилися з європейськими принцесами, а три доньки вийшли заміж за французького, норвезького та угорського королів.

1048 року (за іншими відомостями, 1044 р.) у Київ прибуло французьке посольство просити руки Анни для короля Генріха I Капета (роки правління 1031 — 1060), який незадовго перед цим овдовів і не мав спадкоємця.

Середньовічні хроніки  повідомляють про те, що до короля дійшли чутки про чудову вроду князівни і що він захотів узяти з нею шлюб. Однак, напевно, були і інші причини. Могутність Русі в першій половині XI століття була визнана в усій Європі, а Франція перебувала у складному внутрішньому і зовнішньому становищі. Тому вірогідним видається припущення українського історика Миколи Котляра про те, що Генріх I збирався спертися на військовий та фінансовий потенціал Давньоруської держави в боротьбі проти ворогів і за об’єднання Франції. У свою чергу, Ярослав Мудрий, напевно, вважав такий союз корисним для протиборства з Візантійською і Германською імперіями. Граф де Ке де Сент – Емур називає ще одну вагому причину пошуку нареченої далеко від Франції. Європейські двори були поєднані між собою родинними зв’язками по лінії кузенів, тому Папа Римський своїм едиктом заборонив шлюби родичів до сьомого коліна. Отже, справу про укладення шлюбу було вирішено.

«Аннали міста Мо» повідомляють, що поважне  посольство очолив єпископ цього міста  Готьє де Савейр і воно подолало 3000км, щоб здійснити важливу місію. Це ж джерело свідчить, що Ярослав радо зустрів французьке посольство і «назад до Франції… відправив їх з великими дарами і з дочкою».

Дата вінчання Анни та Генріха залишається дискусійною: найчастіше в наукових працях називаються 14 травня 1049-го і 19 травня 1051 року. Але місце одруження відоме точно: це був кафедральний собор старовинного міста Реймса, в якому коронувалися всі французькі королі. На голову Анни була покладена золота корона, і вона стала королевою Франції. Під час церемонії Анна заприсяглася на Євангелії, котре привезла з Києва і яке потім було передане до Реймського собору й отримало назву Реймського. Цікаво, що надалі, вступаючи на престол, королі (аж до Людовіка ХІV та Карла Х) під час коронації присягали на вірність Франції саме на цьому Євангелії (нині цей безцінний документ епохи раннього середньовіччя зберігається в Національній бібліотеці в Парижі).

Дехто з істориків вважає, що Анна привезла до Франції власну бібліотеку.Вона вважала, що книжки, інкрустовані коштовним камінням, є найціннішим подарунком для чоловіка. Проте, вони йому зовсім не сподобалися. І причина цього просто шокувала Анну. Король Франції не вмів читати і не знав грамоти. А під шлюбним контрактом замість підпису поставив хрестик.  Анна не могла отямитися від місцевих звичаїв. Порівняно з Києвом тодішній Париж був провінцією. В сумних листах до батька Анна писала:

 

Для аристократа тих часів було достатньо володіти зброєю, вміти полювати і грати в шахи. Вважається, що саме Анна навчила французький двір читати і писати. Вона ж привезла із собою столові прибори і змусила двір ними користуватись: до цього часу французи не бачили такої дивини і їли руками. Анна була шокована відсутністю лазень, французи навіть придворі не мали звички митися. Власне вона ввела нову невідому їм звичку купатися.

Ось як описують нову королеву її сучасники: дуже вродлива, струнка, середнього зросту, має русе волосся з мідним відливом, розумна, освічена, непокірна і владна, як її батько. Дякуючи розкішному волоссю, піддані, які були нею зачаровані, називатимуть її Руда Агнес.

Ще одна загадка, на яку в істориків відсутня одностайна відповідь: прийняла юна королева католицизм чи залишилася православною християнкою? Деякі дослідники доводять, що Анна стала католичкою, оскільки без цього був неможливий її шлюб з французьким монархом. Інші ж вважають, що навряд чи Генріх I міг вимагати від дружини зректися православ’я, оскільки це могло призвести до погіршення відносин між Руссю і Францією. У праці Я.Небелюка «АННА ЯРОСЛАВНА, українська княжна на королівському престолі Франції в XI сторіччі» є така думка з цього приводу:«Коли ж подружжя французького короля-католика з нашою Анною Ярославною сталося таки доконаним фактом, то мусимо визнати, що Україна часів Ярослава Мудрого почувала себе в єдності з римською Церквою всупереч своєму грецькому обрядові й таким чином подружжя її княжни з католиком не могло зустріти ніяких перешкод релігійного характеру з боку римської Церкви, як також не було потреби ні вимоги зміняти самій Анні Ярославні своєї віри… бо ж були вони обидвоє однієї віри, дарма що різних обрядів, тобто різних зовнішніх виявів єдиної Христової Церкви. Ніде, в ніяких старих французьких хроніках, нема навіть найменшої згадки про перехід Анни на католицьку віру». Тут же  автор засвідчує: «До наших часів зберігся власноручний лист, написаний до Анни Ярославни папою Миколою II в 1059 році, отже пять років після остаточного розриву між Східньою й Західньою Церквами. В цьому листі папа вихваляє її глибоку віру, побожність, доброчинність і всі інші чесноти, з якими вона «виконувала свою королівську гідність».

Після заміжжя пройшло кілька років, перш ніж королева Анна стала матір’ю. Свого первістка, спадкомця трону, народженого в 1053р, королева назвала Філіпом.  Саме Анна ввела це грецьке імя у Франції, де його почали давати дітям знаті. Філіп був довгоочікуваною дитиною, Анна вимолила його у Бога і дала обітницю: якщо народиться син, вона збудує абатство. І у 1060р, коли Філіп посів трон після смерті батька, Анна заснувала монастир Святого Вікентія в Санлісі під Парижем.

Потім вона народила ще двох синів: Роберта (1055-1060), який помер у дитинстві, і Гуго (1057-1102), що став згодом графом Вермандуа і прославився в перших хрестових походах. Король Генріх І був весь час у військових походах, тому освітою і вихованням дітей опікувалася королева – мати. Анна навчила своїх дітей грамоті, мов, арифметики, історії. На відміну від батька, майбутній король Франції Філіп I став найосвіченішим монархом свого часу. Філіп I і Гуго Великий протягом усього життя зберігали глибоку повагу, ніжну і шанобливу любов до матері.

Існує версія, що королівське подружжя мало дочку Едігну, доля якої набула напівлегендарного характеру. Дівчинка народилася 1055 року. Згодом, щоб уникнути силуваного одруження, Едігна втекла з Парижа і зупинилася в баварському селі Пух (околиця Мюнхена). Місцеві селяни надали принцесі хатину, де вона прожила до своєї смерті (1109 р.), навчаючи місцевих дітей та лікуючи хворих. За іншою легендою, Едігна оселилася у стовбурі старої липи і прожила в ньому, як черниця в келії, понад тридцять років. Харчувалася тільки рослинною їжею, вела побожний спосіб життя. Свого високого походження вона нікому не відкривала, воно стало відоме лише після її смерті. Похована Едігна у вівтарі церкви, що стоїть і донині. Близько 1600 року католицька церква проголосила онучку Ярослава Мудрого блаженною.

Факти свідчать про те, що дружина короля Генріха І займала неабияке становище в тогочасному французькому суспільстві і разом із своїм чоловіком брала діяльну участь у керуванні державою. На багатьох державних актах, особливо грамотах, що дарували пільги або жалували вотчини монастирям і соборам, можна прочитати: «За згодою дружини моєї Анни», «У присутності королеви Анни».

Після смерті свого чоловіка (1060 р.) Анна стала фактичною опікункою малолітнього короля Філіппа I (на той час йому  виповнилося лише 7 років). Французькі джерела повідомляють, що незадовго до своєї смерті Генріх I хотів оголосити дружину регентом королівства, але вона відмовилася від такої честі, і регентом став Бодуен V, граф Фландрії. Як опікунка, Анна разом із Філіппом I підписувала різні державні документи, що також збереглися й донині. Наприклад, на жалуваній грамоті Суассонському абатству міститься її власноручний підпис кирилицею «Анна ръина» («Анна королева»). Як відзначав один із французьких дослідників, “на тій грамоті королева не задовольнилася звичаєм свого часу покласти знак хреста перед своїм підписом, виписаним рукою писаря. Навпаки, вона поклала своє ім’я і свій титул материнською мовою і слов’янськими буквами: Анарьина”. За твердженням «Енциклопедії України», її підпис є найстарішим існуючим зразком староукраїнського письма.

У подальшому королева-мати зі своїми дітьми оселилася в замку Санліс, що поблизу Парижа. Саме тут започаткувалися події, що набули бурхливого розвитку і надали романтичного забарвлення життю дочки Ярослава Мудрого. У неї закохався і потім викрав (вірогідно, зі згоди самої Анни) граф Рауль де Крепі де Валуа, непокірний васал її чоловіка. Їхній шлюб (1063 р.) не був визнаний Папою Римським Олександром II, а графа Рауля навіть відлучили від церкви. Проте закохані жили разом в одному із замків графа до його смерті 1074 року (за іншими відомостями — 1071 р.).

 

Відтоді Анна повернулася до королівських залів. Знову її підпис з’являється на державних документах поруч із підписом сина. Лише тепер замість «Анна королева» зустрічаємо «Анна мати короля Філіппа». За словами М.Грушевського, «останнїй документ з її підписом маємо з 1075 р., і потім про неї нема нїяких згадок». Час смерті та місце поховання Анни невідомі. За однією версією – її охопила ностальгія за отчим домом і Анна повернулася на Русь. Але ця версія здається малоймовірною, адже на той час Київську державу охопили міжусобиці, напади половців, майже нікого з близьких рідних не залишилось. Однак переважна частина вчених вважає, що Анна Київська, як її називають у Франції, доживала віку і була похована десь у Франції. Громадяни цієї далекої країни прекрасно пам’ятають про родові корені їх королеви – чудової слов’янки, прародительки Бурбонської і Орлеанської королівських династій, що залишила глибокий слід в історії та культурі Франції. І нині в Санлісі, зберігається каплиця часів Анни Ярославни, перед якою стоїть скульптура Анни на повний зріст. На голові в неї королівська корона, в руці – модель церкви. На постаменті пам’ятника – напис: “Анна руська, королева французька, засновниця собору в 1060 р”. .
Щороку 5 вересня у заснованому нею монастирі у Санлісі відправляється богослужіння за її душу, цей день вважається днем її смерті.

Образ Анни Ярославни увічнений в численнихлітературнихтворах та кінематографії. Вона постає перед нами зісторінокп’єси “Ярослав Мудрий” українського драматурга Івана Кочерги, роману “Диво” Павла Загребельного. За мотивами твору А. Ладинськогобуло поставлено фільм “Ярославна – королева Франції”. ФранцузькаписьменницяРежінДефорж написала історичний роман “Анна Київська”.
Розповідають, що в 30-і роки сталінського режиму, коли більшовики хотіли знищити Софійський собор, французький письменник Ромен Роллан зустрівся зі Сталіним у Москві і захистив храм, заявивши, що його не можна руйнувати хоча б тому, що збудований він батьком французької королеви Ярославом Мудрим.

Існує також версія, що посол Франції погрожував розірвати дипломатичні стосунки з Радянським Союзом на знак протесту проти планів руйнації Софійського собору.
Постать Анни Ярославни унікальна тим, що рівною мірою є своєю для французького та українського суспільства. Не дарма, єдиний в Україні навчальний заклад, що дає середню освіту, яка визнається Міністерством національної освіти Франції, – це Французький ліцей Анни Київської (Colkge Fraœais Annede Kiev), діючий з 1994 р. у Києві.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Завершити нашу розповідь про французьку королеву хотілося б словами Н. Полонської – Василенко: