Iсторико-патрiотичний клуб

"Алатир"


Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову

— Ліна Костенко

Грудень

                                                       6-го грудня – Свято Велеса (Діда Мороза)

http://alatyr.club/kalendar/GRUDEN/veles.png 6 грудня , за віруваннями  слов’ян – бог скотарства та підземного світу Велес сходить на землю і приносить в оселі господарів зародки багатства, врожаю і приплоду. Найстаранніших Велес наділяє даром передрікати майбутнє та іншими надприродними якостями, тому він є покровителем відунів і волхвів, а також музик, поетів, співців – обдарованих людей. Ясновидці та мольфари, натхненні відуни, бояни та буйні скоморохи шанують Велеса – Премудрого Бога, свого Покровителя – гаданнями та передбачуваннями. В цей день починається підготовка до Різдва, вивчення колядок, виготовлення масок, обрядового одягу тощо.

Саме з тих прадавніх часів беруть свій початок обряди запрягання в плуг ведмедя чи вола, що є символами Велеса, рядження у вивернуті кожухи та шкіряні маски тварин (вертеп), посад молодих на хутро, кожух під час весілля та інші. Всі ці обряди символізують родючість і достаток, які уособлює Велес.

Велес був покровителем духів предків. Велес — зв’язковий світів живих людей і покійних родичів.

http://alatyr.club/kalendar/GRUDEN/1.bmp  7 грудня у православні церкві шанують пам’ять Великомучениці Катерини  Александрійської. Її ім’я перекладається з грецької як «чиста ».

За біблійними переказами, Катерина жила на рубежі III —IV ст. в часи  імператора   Римської імперії  Максиміана.   Вона славилась своєю красою і розумом, мала блискучу освіту, вивчала твори кращих античних філософів та вчених,знала кілька мов. Дівчина від самого народження таємно сповідувала християнство. Тому ставши дорослою Катерина склала Богові обітницю безшлюбності. Імператор Максиміан наказав кинути її до в’язниці. Але Катерина вибрала смерть, а не зречення віри. Після смерті її прах зберігається  в Храмі Синайського монастиря.

http://alatyr.club/kalendar/GRUDEN/2.bmp         Народне свято Долі

В Україні св. Катерина – одна  з найбільш шанованих святих. Народна традиція вважає її покровителькою жінок під час пологів та дівчат, які прагнуть вдало вийти заміж.

У давніх слов’ян цей день був присвячений Долі. Наших предків завжди цікавило питання. Що їх очікує в майбутньому. Тому в цей день проводилися ритуальні обряди та забави, богиням Долі – Рожаницям приносили дарунки та безкровне жертвоприношення. Цей день вважався святом закликання кохання і любові.  Свято Долі співпало з днем вшановування у  християн Великомучениці  Катерини.

Цього дня дівчата здійснюють магічні ритуали на свою долю, вагітні жінки моляться про легкі пологи, навіть парубки загадують на майбутніх дружин.

Результат пошуку зображень за запитом "ворожіння на Катерини"Ворожіння на Катерини

Результат пошуку зображень за запитом "ворожіння на Катерини" Найкращими вважалися ворожіння з тваринами. Наприклад, з півнем, якому ставили миски з зерном, водою та дзеркалом і дивилися, куди він піде.

Якщо птаха підходив до води – суджений буде любителем оковитої, до зерна — працьовитим хліборобом, а до дзеркала – паничем, проте самозакоханим ледарем.

Ще готували пиріжки на воді, взятій з криниці до сходу сонця, натирали їх салом і розкладали на лаві, потім пускали у хату собаку. Чий пиріжок він з’їдав — та дівчина протягом року мала вийти заміж, якщо ж ні – залишалася дівчиною. Якщо пес скидав пиріжок на підлогу – це означало нещастя.

Результат пошуку зображень за запитом "ворожіння на Катерини" Також вранці, до схід сонця, дівчата йшли в садок і зрізали гілочку вишні, потім ставили її у хаті в пляшку з водою і чекали свята Маланки. Якщо до Маланки вишня розів’ється і зацвіте — добрий знак, то й доля дівоча цвісти буде. Засохне гілочкабез цвіту — кепська ознака.

Увечері дівчата сходилися до однієї хати і варили спільну вечерю — борщ і кашу. Приходили хлопці – починалися розваги. Після опівночі, перед тим, як заспівають перші півні, дівчата брали миску з вечерею, обгортали її новим рушником і йшли “закликати долю”. Кожна з дівчат вилазила по черзі на ворота, тримаючи в руках вечерю, і тричі гукала: “Доле, доле, йди до мене вечеряти!”Якщо в цей час заспіває півень, “доля обізвалась”, якщо ж ні – то “Доля оглухла, не чує мого голосу”. Журиться дівчина й проклинає долю: “Щоб ти зозулі не чула, блуднице моя!” Гірше, коли зірка з неба впаде — погасне доля.

У деяких регіонах, зокрема, на півночі та заході України, дівчата  після За допомогою ворожіння можна було дізнатися, чиє весілля буде першим. Для цього всі присутні  дівчата знімали взуття з однієї ноги і ставили його в ряд від порогу до порогу: чий чобіт першим досягав протилежного порогу — та дівчина перша мала вийти заміж.

http://tvoemisto.tv/media/gallery/full/a/n/andr.jpg?timestamp=1418401524 Ще поширене сьогодні ворожіння на тарілках. Для цьогоь треба перстень, стрічку, копійки та ляльку. Одна з дівчат повинна відвернутися, а інші ховають під перекинуті тарілки ці предмети. Потім дівчина вибирає якусь тарілку. Перстень означає заміжжя протягом року, стрічка – дівоцтво, копійки – нещастя, лялька – позашлюбну дитину.

Хоч Катерини вважається більше жіночим святом, святом саме жіночої долі, але й парубки на нього зважали. Напередодні Катерини вони постили, молили  Бога, аби  дав  їм дружину роботящу, лицем пригожу і до чоловіка лагідну.

13 грудня православні християни відзначають свято апостола Андрія Первозванного. Андрій Первозванний  був одним із   дванадцяти  апостолів, учнів Ісуса Христа. У православній церкві його називають Первозванним, оскільки, згідно з Євангелієм від Іоанна, Андрій був одним із двох  перших мешканців Галілеї,  яким Христос почав проповідуватисвоє вчення.

Згідно стародавньої  християнської  легенди, апостол  Андрій   проповідував  християнство в самому  Царгороді, на узбережжі Чорного моря та в самому Києві.   Як свідчить  літописець Нестор  у «Повісті минулих літ», майже дві тисячі років тому апостол Андрій під час своєї третьої подорожі з християнською проповіддю у землі скіфів побував на схилах Дніпра, де згодом був збудований Київ, і освятив це місце, встановивши тут хреста. Нестор-літописець відзначає, що Андрій «…указав на гори і прорік благодать граду, який  постане на них».

Результат пошуку зображень за запитом "хлопці гуляють"
Парубоче свято

13 грудня –  в українській  народній традиції, яка сягає своїм корінням у дохристиянські часи, –  свято парубочої  долі — парубки вибирають собі  пару. В цей день молодих хлопців  посвячують у дорослих парубків та приймають до парубочої громади. Молоді парубки стрибають до Калити,  прилучаючись  до   начала природи. Це дійство символізувало обряд посвячення юнаків у воїни напередодні  свята зустрічі  нового Сонця.
У народі це свято ще  називають Калита. Воно вважається  власне парубочим святом тому,  що  у Андріївську ніч парубкам дозволено бешкетувати і робити різні збитки, які їм пробачаються.
Дівчата цієї ночі ворожать і можуть дізнатись про свого судженого. Свято Андрія (у народі— Калити) є продовженням гулянь молоді, де основним мотивом є пошук пари для майбутнього весілля.

Калита

“Калитою” зветься великий корж із білого тіста, що символізує  Сонце. Печуть калиту всі дівчата, скільки б їх не було. Готуючи калиту, дівчата мусять пам’ятати, що кожна з них має місити свій маленький шматочок калити, замовляючи його на коханого хлопця. (Не біда, якщо цей хлопець не потрапить на Андріїв вечір – інші парубки, кусаючи калиту,  символізували собою і її обранця).
Замісивши таким чином окремо свій шматок калитянського тіста, дівчата кладуть їх до спільної діжі й від цього моменту домішують разом, причому зберігається певна почерговість – від найстаршої дівчини до наймолодшої. Тісто мусить бути солодким(з медом) і міцно запеченим, щоб нелегко було вкусити. Замішування тіста має обрядове значення підтримання єдності в родинних зв’язках. А виконання цього обряду дівчатами – майбутніми матерями – є тим дійством, яке на духовному рівні об’єднуватиме їх дітей у великий єдиний рід – тобто народ.
Результат пошуку зображень за запитом "ворожіння на Андрія. Калита" Дрова у печі складали навхрест, що символізувало Сонце(сонячний коловорот). Розпалювання дров – то священна обрядова дія. Тому приказували, розводячи вогонь: „Гори, гори ясно, спечи нам Калиту красну! Щоб ми її кусали тай горя не знали!”  Зверху калиту оздоблюють сухими вишнями з родзинками – “щоб гарна була”. Для того, щоб можна було калиту підвішувати на мотузку, посередині робиться отвір.
Калита під стелею – це був символ сонця і Бога-Предка, бога шлюбу;  мак у коржі – символ зірок в небі, дітей Сонця, а ще багатства та достатку, що його творить і подає Сонце-Дажбог.
Обряд “калити” закінчує річне коло сонця, тому  обрядовий корж з’їдали, що символізувало “смерть старого сонця” та зародження нового.

Ворожіння на Андрія 
В Україні Андрія – це було свято молоді, початок вечорниць. Андрієва ніч допомагає незаміжнім дівчатам пізнати свою долю: чи доведеться ще рік дівувати, чи на щасливицю чекає вдале заміжжя. Ворожити слід у ніч перед святом, яка має магічну силу.
Удосвіта напередодні Андрія дівчата йшли до криниць, щоб набрати води в рот і замісити на ній борошно. За цим стежили хлопці, щоб розсмішити дівчат. Тоді останні зверталися з проханням не заважати, за що парубки вимагали відкупної – макітру вареників, котрі мали обов’язково бути на “андріївській вечері”. Давши згоду, дівчата приносили воду, замішували тісто й разом випікали по дві кукілки (для себе й судженого). Ввечері, поклавши серед кімнати парну кількість пиріжків, впускали пса, якого цілий день тримали голодним. Чию хлібину собака з’їдав першою, та першою вийде заміж; коли ж обнюхував і “перескакував” до інших – тій дівчині цього року шлюб не світить, а коли забирав їжу і біг в закуток – вийде на чужині.
Щоб дізнатися, яким буде її чоловік, дівчина насипає на підлогу трохи пшениці, наливає в мисочку води і ставить дзеркало. Коли все вже готове, впускає півня і слідкує за ним: якщо півень нап’ється води – чоловік буде п’яницею, клюне пшениці – господарем, а як гляне в дзеркало – паничем і ледарем.
Перспективи майбутнього шлюбу дівчата намагались визначити, рахуючи дрова в оберемку, який занесли щоб витопити піч у хаті, де відбувались вечорниці (парне число – хороша прикмета);  рахуючи кілля на певному відрізку плоту або тину;  виливаючи віск чи пускаючи половинки горіхів із запаленими свічками на воду;  зазираючи опівночі в дзеркало;  кладучи на ніч під голову пояс;  за допомогою обручок;  «віщих» сновидінь тощо.
Бігали дівчата також до річки, набирали намулу з дна і приносили до хати. В хаті цей намул уважно розглядали: якщо там є шматочок заліза або цвях – чоловік буде ковалем, тріска – теслею, скло – склярем, шкіра – шевцем, пісок – мулярем, а якщо, крім землі, немає нічого, – хліборобом.
Окрім цього, через хату кидали чобіт, а потім дивилися, в який бік носом упаде. Вважалося, що звідти й потрібно чекати нареченого.
Щоб дізнатися, як зватимуть судженого, дівчата йшли зранку на вулицю і запитувати ім’я першого чоловіка, якого зустрічали.

http://alatyr.club/kalendar/dsd.png
У народі 14 грудня вшановували пророка Наума – покровителя розуму, знань і доброчинства.
Історія свідчить, що пророк Наум – один з дванадцяти малих пророків, жив у VII столітті до Різдва Христового і родом був з міста Єлкоша, що на півночі Ізраїлю. Він передбачив трагедію міста Ніневії, столиці Ассирійської держави, що була знищена нападами халдеїв, персів і арабів. Існує також версія, що батьківщина пророка – місто, що згадується у Новому Завіті – Капернаум («місто Наума»). Про життя пророка не збереглося жодних достовірних даних, відомо лише те, що він помер у сорокап’ятирічному віці і похований у місті свого народження.
У давні часи навчальний процес розпочинався взимку – 1 грудня за старим стилем (14 – за новим). То була найзручніша пора здобувати освіту для сільських дітей. Бо, основні сільськогосподарські роботи вже було завершено. А тому вважалося, що саме в день Наума добре починати вчитися: «наука на ум піде».
Як відомо, у XVII столітті в Україні був високий рівень освіти. Численні іноземні мандрівники, проїжджаючи країною, захоплювалися високим освітянським статусом народу. Зокрема, відомий французький інженер (Гійом Левассер де Боплан) у своїх путівних замітках «Опис України» відзначав, що практично в кожному селі були школи, а за рівнем письменності наш народ випереджав найбільш розвинені європейські.
Протягом двох сторіч (XVI—XVII) освітянським розвоєм займалися церковні Братства. Вони організовували на свій кошт народні школи, де здобували освіту Результат пошуку зображень за запитом "наука за Наума" селянські діти.
Найосвіченішою особою в селі вважався дяк, який, власне, і здійснював навчання. Це були особи, які суворо дотримувались аскетичних канонів навчального процесу за так званим букво-називним методом (потрібно було завчати літери за схемою: а-аз, б-буки, в-веді, з-зело, м-мислете тощо).
За народними уявленнями, Наум – покровитель розуму, знань і доброчинства, а тому селяни були переконані: якщо на свято пророка почати навчання, то дитина успішніше засвоїть знання, набереться розуму. Особливо це стосувалося дітей слаборозвинених.
Напередодні дня святого пророка Наума батьки відвідували вчителя (дяка) і домовлялися про плату (зазвичай це було забезпеченням дровами на зиму, салом та ковбасами на Різдво, допомога в полі під час сівби чи жнив).
Увечері до новоспеченого учня приходив хрещений батько з букварем. Посеред хати ставили діжку, застеляли її кожухом, і гість підстригав хрещеника, щоб «добре в голову йшла наука». Роблячи перший підстриг, він казав – «Батюшка Наум, виведи синка на ум».
Потім сідали за стіл і завчали напам’ять кілька літер. Школяр вечеряв пшонянкою, бо «треба чимало каші з’їсти, щоб опанувати науку». Вранці син із батьком йшли до церкви, де панотець читав над його головою «Євангеліє».
Цього дня відкривалися усі церковно-приходські школи і батьки виряджали дітей на навчання зі словами: «Хай наука тобі легко дається».
Відіславши дитину до школи, батьки йшли до церкви і ставили свічку перед образом пророка Наума, висловлюючи йому пошану і сподіваючись, що святий наведе малого на розум.
Тому за народними переказами Наум – покровитель розуму, знань і навчаннягрудня відзначаємо День пророка Наума.

http://alatyr.club/kalendar/varvar.png
Сімнадцятого грудня православний світ відмічає день Варвари Великомучениці, або в народі Варвари.
Свята Варвара народилася у місті Іліополі, що у Малій Азії. З малих літ стала таємною християнкою. За що згодом і була приречена на мученицьку смертьза наказом імператора Максиміліана. Причому загинула вона від руки колись люблячого батька. Через кілька століть нетлінні останки св. Варвари були перенесені до Візантійського Константинополя.
Пов’язане зображення Народна легенда розповідає, що свята Варвара була дуже здібною до вишивання, так що вишила ризи самому Ісусові Христові.

Свята Варвара – вважається захисницею від раптової смерті. У давніх слов’ян вважалося, що Варвара володіє горами і земними надрами, а тому ця свята – покровителька гірників і шахтарів. Також свята Варвара вважається цілителькою від хвороб, покровителькою жінок, особливо вагітних.
Цей день вважається жіночим.Святкують тільки жінки. Цього дня заборонялося прати, білити і глину місити. Можна тільки вишивати та нитки сукати. Беручись до вишивання, колись дівчата хрестились і шептали: “Свята Варвара золотими нитками Ісусові ризи шила і нас навчила”. В цей день шанували водойми . Було прийнято ходити за водою до ополонки ошатно вдягненими і причесаними, вітатися і розмовляти з нею, начебто з живою. На такій воді варили ритуальну кашу, залишали в казані на ніч і по застиглій скоринці судили про благополуччя в сім’ї та врожайності наступного року.

На Варварин день існував цікавий звичай. Дівчата зривали вишневі гілки і ставили їх вдома у воду, щоб вони оживали. Зазвичай до Різдва такі гілочки розцвітали, що було гарною прикметою благополуччя в родині і швидкого весілля.
У цей день дівчата готували вареники з маком чи сиром, серед яких обов’язково мали бути й “пірхуни” – заправлені борошном. Частуючи хлопців, стежили, кому втрапить такий виріб. Відтак невдаху довгий час дражнили “пірхуном”. Дівчата в цей день заготовляли галузки з вишень і ставили у воду; якщо гілочки зацвітали на Різдво, то це віщувало про швидкий шлюб.
“Варвари” – день повороту на весну. Приповідка каже, що “Варвара ночі урвала, а дня приточила”.
Всі ці три дні наші селяни колись варили кутю та узвар – “щоб хліб родив та садовина рясніла!”
За повір’ям, на Варвари починають збиратися в тічки вовки.

Результат пошуку зображень за запитом "День преподобного Сави"
Непомітним але не менш значимим у православному світі шанується Преподобний Сава. Його днем є Вісімнадцятого в народі – Сави.

Життя та діяльність святогоо Сави Освяченого розпочинається у грецькій області Каппадокія. Його батько був воєначальником римського легіону. Коли батька перевели у справах служби на кілька років до Александрії мати вирушила слідом за чоловіком, залишивши малолітнього сина під опікою сім’ї свого брата. Та хлопчику було м’яко не комфортно, тому він тікає  до Капподокійського  монастиря. Перебуваючи у монастирі він знайомиття із Святи Письмм.  Згодом в юному віці приймає чернецтво. Оселився у пустелі Палестинській.  У V столітті на тому місці, де була його келія, заснували монастир, який згодом став одним із великих центрів православної віри на Сході. Послушники цих монастирів прославилися тим, що надавали матеріальну допомогу всім, хто її потребував, до того ж давали nочаткову освіту місцевим жителям.

Свято с ави, котре  припадає  на 18 грудня, вважалося чоловічими Правда, якихось особливих подій цього дня не відбувалося. За традицією, у цей день господині варили сухофрукти, пили узвар, величаючи Саву і вірячи, що він і наступного року «родині догодить і садовина добре вродить».

На Сави жінки займалися рукоділлям.

Особливо святковим і очікуваним в українців є свято Святого Миколая , що припадає на 19 грудня.

Відомостей про життя і діяльність, єпископа міста Міри Лікійської , Миколи небагато. Відомо, що народився він на території сучасної Туреччини, приблизно в 245 році, помер – 6 грудня 334 року. Усе своє життя присвятив служінню Богу. Під час  гонінь на християн, Микола був ктнутий до в’язниці, де провів цілих 8 років. Перебуваючи в ув’язненні, незважаючи на тортури, він продовжував проповідувати християнство. Лише після приходу до влади імператора  Костянтина, переслідування християн припинилися, і єпископ знов став правити своєю паствою. Він був учасником Першого Вселенського Собору, що проходив в 325 році в Нікеї. У грудні 343 року Микола помер. Тіло його було поховане в соборному храмі міста  Мир

http://alatyr.club/kalendar/GRUDEN/mikola_1.png Миколай , у народі прозваний Чудотворцем, користується особливою любов’ю . Він вважається покровителем  землеробства та скотарства, господарем земних вод, заступником від різних бід і напастей, помічником у найважчих справах і обставинах. Він неодмінно приходить усюдиь,  де потрібна його допомога.

                                      Традиції

В Україні з давніх-давен відзначали свято Миколая з особливим шануванням. Свято Миколая давно став символом добра,турботи і любові до ближнього.Це перше новорічне свято, яке дарує дітям подарунки і відчуття передноворічної атмосфери Миколай в Україні є особливо бажаним дитячим святом. В ніч з 18 на 19 грудня, за віруванням українців, Св. Миколай приносить дітям подарунки і кладе їх під подушку.У цю святу ніч усі хочуть бути щасливими. І ті, хто роблять подарунки, і ті, хто їх приймають. А найвище щастя — це робити добро. За традицією на свято старші господарі села збиралися щоб зварити пшеничного пива. Влаштовувалася гостина, після якої всі весело з піснями Пов’язане зображення їздили насанях довкола села. Зимою від Миколи починається сезон сватання. Молодь починає підготовку до святочних посиденьок, домовляється про відкуп хати у якої-небудь бідної самотньої жінки або вдови, заготовлють дрова, скіпки, наряди та костюми для розігрування п’єс і сценок з репертуару традиційного народного театру.

Вважалося, що Микола Чудотворець допомагає в турботі прилаштувати  в заміжжя дочок, виводить з ув’язнення, рятує потопаючих у морі.


Серед шанованих святих особливе місце займає праведна Анна мати Богородиці Марії. ЇЇ днем вважається 22 грудня.

За апокрифічними розповідями Анна довго не мала дітей. І тільки після довгих років проведених у молитвах їй було послано через архангела Гавріїла звістка, що незабаром у неї народиться донька, яку вона назве Марією. Якій в свою чергу визначено долею привести в цей світ спасителя людського.

http://alatyr.club/kalendar/anni.jpgНародини сонця

У слов’ян цей день називали «народженням сонця»: це найкоротший день року. Така назва пов’язана з тим, що на ця подія припадає на зимове сонцестояння, після чого воно «повертає на літо, а зима на мороз». Існує така приповідка: “У день Анни світловий день додається на горобиний крок”.

За народним уявленнями цього дня літо зустрічається із зимою. Така зустріч відбівається двічі на рік: на Стрітення та в день святої Анни.
За давні часи це свято особливо шанували вагітні жінки, яким протягом дня заборонялося братися за будь-яку роботу.

Цього дня дівчата збиралися на свої сходки, щоб узгодити, як будуть святкуватися різдвяні свята. Дівочі громади, як і парубоцькі, мали свої традиції. На сходках теж обирали «отаманшу» — старшу дівчину, яка організовувала дівочі збори і керувала громадськими справами. На відміну од Пов’язане зображення юначого посвячення в парубоцтво, дівчача громада не влаштовувала іспитів тим, хто вперша приходив на вечорниці чи досвітки. Але було одне неписане правило: на колективні гуляння могли приходити тільки ті, хто вже навчився вишивати, прясти чи шити, оскільки на вечорницях та досвітках без діла не сиділи. Це були символічні оглядини дівочої вправності. Тому матері, перш ніж дозволити йти на досвітки, навчали дочок рукодільництву. Це було святим законом у кожній родині.

На Ганни, крім узгодження святкувань, виготовляли різдвяні прикраси — «павуків» та «їжаків» з соломи.

З цього дня починали готуватися до свят і жінки: білили та прибирали оселі, краще підгодовували свиней, щоб мати свіжину до Різдва.

Розробка сайтів - Віталій Ткач