Iсторико-патрiотичний клуб

"Алатир"


Народ мій є! Народ мій завжди буде! Ніхто не перекреслить мій народ!

— Василь Симоненко

Внутрішні перетворення на Лівобережжі після Ніжинської «чорної» ради: їх суть та наслідки

В червні 1663 р. в околицях містечка Ніжина відбулися вибори гетьмана Лівобережної України, які в історії отримали назву «чорна рада». Таку назву ця подія дістала тому, що, крім старшини, на виборах гетьмана вперше вирішальну роль відіграло низове «чорне» козацтво, якого було чимало на раді. В складній боротьбі гетьманську булаву виборов І. М. Брюховецький, якому вдалося завдяки своїй хитрій вдачі привернути на свій бік як російського царя Олексія Михайловича, російських бояр так і значну частину козаків.

image021

Проте, зійшовши на гетьманство, улюбленець і захисник черні (принаймні саме такий імідж закріпився за ним у попередні роки) доволі швидко засвідчив свій твердий намір відмежуватися від популістських у своїй основі попередніх заяв, зроблених ще будучи претендентом на булаву. Ставши на чолі Лівобережного Гетьманату, Брюховецький уже з перших кроків намагається зміцнити свою владу, а здивованим цими діями опонентам недвозначно вказує на те, що буде все так, як було за гетьмана Івана Виговського, тобто найбільш «прошляхетського» козацького зверхника, котрий намагався стабілізувати ситуацію через зміцнення державних інститутів і консервацію станових відмінностей[4,с. 126].

А тому народним масам Лівобережної України дуже швидко довелось переконатись у тому, що Брюховецький і його старшинська група продовжують політику своїх попередників, роздаючи землі монастирям і козацькій старшині та посилюючи експлуатацію селян, рядових козаків і міської бідноти[7,с. 244].

Одним з найперших і найголовніших завдань, яке постало перед Брюховецьким, стало усунення його політичних конкурентів, адже за логікою творців державних переворотів, перемогу не можна вважати цілковитою, доки переможені супротивники залишаються серед живих[6,с.27]. Саме тому Іван Брюховецький продовжив активне листування з царським двором у Москві, наголошуючи на тому, що Сомко й Золотаренко до самого початку Чорної ради готували зраду царю й приєднання лівобережних полків до війська Павла Тетері[6,с.27].

image164

Доля Я. Сомка та його соратників була трагічною. Таємна царська грамота стольникові Кирилу Хлопову зобов’язувала його віддати їх під козацький військовий суд, а також таємно повідомити І.Брюховецькому, щоб той судив «швидко, не затримуючись, не відкладаючи до іншого часу, щоб цю справу завершили негайно до появи ворогів». Гетьман зрозумів натяк. 18 вересня 1663 р. на ринкові площі містечка Борзни було страчено обох опонентів на виборах гетьмана в Ніжині – наказного гетьмана й переяславського полковника Я. Сомка та ніжинського полковника В. Золотаренка, а також ніжинського осавула Павла Кильдія, звинувачених у зрадницьких діях на користь польського короля[1, с. 10]. Також цього дня судили лубенського полковника Шамрицького, переяславського полковника А. Щуровського, чернігівського А. Силича, а також А. Семенова, К. Ширая – всіх їх було засуджено до страти та стято голови. Інших 10 закованих осіб було відвезено до Москви, а далі з Москви вислано на Сибір[2, с.131].

Страта Сомка і Золотаренка викликала обурення в козацькому середовищі, так як було зрозуміло, що ні про яку зраду мови немає, а новий гетьман просто неприкрито і цинічно розправився зі своїми політичними противниками. Однак невдоволення було незабаром придушене вірними Брюховецькому полковниками, призначеними ним виключно із запорізьких отаманів[4].

До Сибіру було заслано генерального писаря Михайла Вуяхевича, колишніх полковників київського – Семена Третяка, іркліївського – Матяша Панкевича, прилуцького – Дмитра Чернявського, переяславського полкового осавула Семена Кульженка, осавула Леонтія Бута, полкового писаря Самійла Радича, сотника Івана Воробея та інших[6, с. 27].

Під час страти були присутніми генеральний обозний Іван Цісарський, київський полковник Василь Дворецький і прилуцький полковник Данило Пісоцький.

Стратити суперників у Ніжині гетьман побоявся через можливі заворушення. За «клопотанням» І. Брюховецького вперше було відправлено на заслання до Сибіру представників української старшини, з-поміж котрих був і колишній осавул Ніжинського полку (з 1660 р.) Леонтій Бут[8, с. 83]. Таким чином було завдано низки ударів по опозиційній Брюховецькому Ніжинщині.

Тепер Брюховецький не міг не перейматися рейтингом серед козацтва, тож він і не зважав на обурення, що його викликала така жорстока розправа над опонентами. Так Гетьманщина втратила заслужених бойових полковників, а Брюховецький отримав змогу реформувати Лівобережжя за власними уявленнями про доцільність. Ну й, звичайно, за вказівками з Москви[6, с. 27].

Здобувши гетьманську булаву, І. Брюховецький відразу дуже швидко зрікся передвиборчих обіцянок, намагаючись позбутися залежності насамперед від Запорозького Коша та приймати рішення самочинно.

IMG_7911

Частина запорожців, котрі підтримали Брюховецького під час Чорної ради, попри побажання новообраного гетьмана, не схотіли повернутися на Січ, порушивши таким чином сподіваний сценарій. Тепер ці люди ставали тягарем Брюховецького, і він швидко придумав спосіб позбутися їх. Роздавши декому із запорожців старшинські уряди й, отже, заручившись їхньою підтримкою, він розділив решту колишніх союзників на дрібні загони і призначив у різні полки як допоміжне військо[6,с. 27]. Ці загони без певного призначення перебували на утриманні в містах і селах Лівобережжя. Захід Брюховецького досягав подвійної мети: по‑перше, роздрібнюючи сили запорожців, гетьман таким чином послаблював їх на випадок, якщо настрої запорожців переміняться не на його користь; по‑друге, такий захід озлоблював населення проти запорожців, адже військові стації, особливо в той важкий час, були для нього справжнім тягарем[6,с. 28].

Крім того, гетьман намагався обмежити прямі зносини Коша з Москвою, про що він прохав дозволу в московського царя. Такі дії нової влади швидко позбавили І. Брюховецького підтримки серед його запорізького оточення, що спонукало гетьмана шукати опори в Москві.

Також, відразу після ради, були проведені деякі адміністративні перетворення новообраним гетьманом. Так, зокрема, було призначено нового ніжинського полковника «козака з голоти» Матвія Микитовича Гвинтівку – активного учасника ради 1663 року в Ніжині[1, с. 10].

Саме Гвинтовка відіграв велику роль у тому, що привернув на сторону Брюховецького значну частину полковників, за що того ненавидів В. Золотаренко. Брюховецький вважав Гвинтівку «своєю зброєю».

Сам же новопризначений був радий до такої міри, що навіть не пручався, коли І. Брюховецькому вирішив виокремити з найбільшого в державі Ніжинського полку три нові полки: Стародубський (Мглинська, Новгородська, Погарська, дві Почепські, Стародубська, Топальська та Шептаківська сотні), Глухівський (полковник Кирило Гуляницький) і Сосницький (полковник Яків Скидан)[8,с. 84]. Потому знову стали до складу Ніжинського полку; 6 сотень відійшло до Чернігівського та до Київського полків. Загалом, кількість сотень Ніжинського полку скоротилася з 36 до 20. Так, сотенні центри були зосереджені у наступних містечках: Ніжин (три полкові), Олешівка, Мрин, Нові Млини, Веркіївка, Салтикова Дівиця, Прохори, Борзна, Шаповалівка, Івангород, Бахмач, Батурин, Короп, Кролевець, Вороніж, Глухів (у 1665-1668 роках) і Ямпіль[1, с. 10].

Цей поділ мав лише одне завдання – унеможливити в майбутньому появи нової опозиції в Ніжинському полку – центрі козацтва Північної Гетьманщини, відносно встановленої на «Чорній раді» влади січовиків і черні[8, с. 84].

Крім того, невдовзі після ради, Брюховецький відрядив усіх призначених ним полковників і старшин, більшість із яких, як ми знаємо, походили із Запорожжя, до головних міст Лівобережної України. У кожного з командирів таких «летючих загонів» було по 100 козаків в особистому розпорядженні. Обдаровані жупанами, частиною прибутків із млинів, наділені дозволом безкоштовно відвідувати шинки, пити й гуляти протягом трьох днів і йти по завершенні місії куди кому заманеться, ці люди мали суворий наказ викривати найменші симпатії до колишнього наказного гетьмана й нещадно викорінювати їх. «Тоді багато було заподіяно зла людям, особливо значним старшинам, тому що між ними були такі, які раніше служили у значних панів і були скарані за свою провину або ж були облаяні своїми господарями, як це часто буває при дворах», – так пише літописець про діяльність цих загонів. Переслідування старшини тривало досить довго, а деяких із них вислали до Москви, звідки багато хто потрапив до Сибіру з тим, щоб уже ніколи не побачити батьківщину. Іншим пощастило більше: на них гетьманською владою було накладено «данину» – забезпечувати провіантом і спорядженням запорозьку піхоту[6, с. 27].

Як бачимо, внаслідок «Чорної ради» та репресій І. Брюховецького, до влади прийшла нова когорта урядовців – вихідців переважно з козацьких низів і Запорізької Січі.

Список використаних джерел:

  1. Железко Р. А. Ніжинський козацький полк і Чорна рада 1663 р. / Р. А. Железко // Ніжинська старовина. – Вип. 15 (18). – Ніжин: Видавництво «Аспект-Поліграф», 2013р. – с. 5-12;
  2. Зеркаль С. П. Руїна козацько-селянської України в 1648-1764-1802 рр.. / С. П. Зеркаль. – Нью-Йорк: «Бібліотека українського громадського слова», 1968. − 251 с.;
  3. Очерки истории малороссийского козацтва // Режим доступу: [http://samlib.ru/e/ewtushenko_walerij_fedorowich/kazaki.shtml].
  4. Cемененко В. І. Таємниці, казуси, курйози в українській історії. / В. І. Семененко. – Х.: ВД «ШКОЛА», 2010. – 160 с. – (Історичний архів: Маленькі таємниці великої історії);
  5. Смолій В. А. Степанков В. С.. Українська національна революція XVII ст. (1648-1676 рр..) / В. А. Смолій, В. С. Степанков – К.: Видавничий дім «Альтернативи», 1999. – 352 с.;
  6. Сорока Ю. М. «Чорна Рада», серія «Знамениті події історії України. / Ю. М. Сорока. – Х.: «Фоліо», 2012. – 40 с.;
  7. Стецюк К. І. Народні рухи на Лівобережній і Слобідській Україні в 50–70-х роках XVII ст. / К. І. Стецюк. – К.: Вид-во АН УРСР, 1960. – 362 с.;
  8. Ростовська О. В. Ніжинський козацький полк / О. В. Ростовська. // Сіверянський літопис. – 1999. – №3. – c. 75-85;
Розробка сайтів - Віталій Ткач