Політичні зміни на Лівобережжі після Ніжинської «чорної» ради 1663 р.

Переконлива перемога, здобута прибічниками Івана Брюховецького на генеральній раді під Ніжином на початку літа 1663 р., неминуче мала позначитися на характері суспільно-політичних відносин на Лівобережжі та принципових засадах взаємовідносин Лівобережного Гетьманату з Москвою. Адже, мало того, що в погоні за булавою претендент щедро роздавав карт-бланш запорожцям, єпископу Мефодію, представникам царського уряду, рядовим козакам і посполитим Лівобережжя, він ще й обіцяв у разі перемоги переглянути існуючий механізм влади, обмежити всевладдя старшини, стримати майнові апетити новонародженого панства тощо. Задекларований Іваном Брюховецьким курс на реанімацію інституту загальної або «чорної» Генеральної ради (як найвищого розпорядчого органу Війська Запорозького) зруйнував і до того не вельми тривкий спокій у суспільстві, сприяв подальшій ескалації охлократичних настроїв, а, крім того, посилив становище місцеблюстителя Київської митрополії та представників уряду царя Олексія Михайловича в Україні. [3, с. 396]

Найпершою ознакою зміни політичного клімату в лівобережній частині Війська Запорозького стало кардинальне оновлення особового складу старшинського корпусу, насамперед його горішньої частини. [7]

У вересні 1663 р. на ринковій площі містечка Борзни було страчено обох опонентів на виборах гетьмана в Ніжині – наказного гетьмана й переяславського полковника Якима Сомка та ніжинського полковника Василя Золотаренка, а також ніжинського осавула Павла Кильдія, звинувачених у зрадницьких діях на користь польського короля. До Сибіру було вислано одного з соратників гетьмана Івана Виговського, колишнього осавула Ніжинського полку Леонтія (Левка) Бута. Історичні документи повідомляють, що новим ніжинським полковником було призначено «козака з голоти» Матвія Микитовича Гвинтівку – активного учасника ради 1663 року в Ніжині. [5, с. 10]

Страта Сомка і Золотаренка викликала обурення в козацькому середовищі, так як було зрозуміло, що ні про яку зраду мови немає, а новий гетьман просто неприкрито і цинічно розправився зі своїми політичними противниками. Однак невдоволення було незабаром придушене вірними Брюховецькому полковниками, призначеними ним виключно із запорізьких отаманів. У той же час інша маса запорожців, які прийшли з ним із Січі, більше гетьману були не потрібні: залишати її окремим військовим формуванням було небезпечно, тому він прийняв рішення розділити запорожців на частини. Розосереджені невеликими групами в козацьких полках, вони вже не могли представляти небезпеку для його гетьманської влади. Оскільки у них не було свого місця проживання, запорожці були приставлені в містах до міщан, що викликало невдоволення останніх. З цього часу у народних масс ставлення до запорожців стало змінюватися в гіршу сторону. [8]

Проте не зазнав помітних змін адміністративно-територіальний устрій. Відбулася лише певна ротація окремих полків та сотень, змінювалися їхні територіальні межі. У Лівобережній Гетьманщині (до неї з 1667 р. відійшов і Київський полк) було ліквідовано Кропивнянський, натомість виникли і функціонували Гадяцький, Лубенський і Стародубський полки. Утворені в 1663 р. Новгородський, Глухівський і Сосницький полки проіснували порівняно недовго.[10, с. 320]

Чи не єдиною непоправною шкодою від проведення елекційної Чорної ради під Ніжином стало те, що вона закріпила територіальний розподіл Гетьманату та зміцнила позиції російської влади на Лівобережжі.[ 9]

Відразу після виборів Брюховецький просив царя надіслати московські гарнізони в Україну, дозволив, щоб на їх утримання ішли податки з народу і всі збори, які досі з кожного полку збирали на полковників. Далі зобов’язав наділити землею московських воєвод та офіцерів, а на утримання ратників оподатковувались млини.[2, с. 106]

«Навесні того ж року з Москви по всій Україні розіслали спищиків і ті спищики усіх людей у містах та селах переписали. Записали кожного — від художника до найбіднішого, записали скільки у кого синів, хто чим займається, чим промишляє, де торгує, яку землю, заводи та угіддя має. Переписали млини, ставки, винниці, броварні, солодовні, пасіки, хутори. І на все те подать наклали. «А восени того ж року супроти присланих воєвод, з причин їхніх здирств великих та напастей і перепису, збунтувалися козаки», – говориться про тодішні події в «Літописі Грабянки».[6]

Таким чином, до влади в Гетьманщині прийшли малоімущі люди, які в жадобі збагачення перевершили попередників і швидко забули свої передвиборчі обіцянки. З перших же кроків своєї діяльності Іван Брюховецький зарекомендував себе як вірний прислужник московського монарха.[1, с. 135]

Але наскільки новообраний реґіментар був готовим виконувати роздані у ході боротьби за булаву обіцянки й аванси? Відповіді на ці питання можна дати, лише проаналізувавши практичні дії Івана Брюховецького вже в наступні місяці та роки його загалом нетривалого, але щедро наповненого важливими подіями й несподіваними пертурбаціями гетьманування.[4, с.110-111]

Список використаних джерел

1. Борисенко В. Й., А. Г. Бульвінський, Візер С. О. Еволюція українсько-російських відносин у другій половині XVII ст. / В. Й. Борисенко, А. Г. Бульвынський, С. О. Візер. – К: [Б. в.], 2006 р. – 276 с.
2. Будзиновський В. Т. Наші гетьмани / В. Т. Будзиновський. – Л.: Друкарня Уділова, 1907 р. – 188 с.
3. Горобець В. М. Еліта козацької України в пошуках політичної легітимації: стосунки з Москвою та Варшавою, 1654-1665. / В. М. Горобець. − К.: Інститут історії України, 2001. − 533 с.
4. Горобець В. М. «Чорна рада» 1663 р.: подія та її соціополітичний контекст / В. М. Горобець // УІЖ. – №4. – К.: Інститут історії АН України, 2013. – с. 78-111.
5. Железко Р. А. Ніжинський козацький полк і Чорна рада 1663 р. / Р. А. Железко // Ніжинська старовина. – Вип. 15 (18). – Ніжин: Видавництво «Аспект-Поліграф», 2013р. – с. 5-12
6. Літопис Грабянки // Режим доступу: http://litopys.org.ua/grab/hrab3.html.
7. Московський інкорпораційний договір // Режим доступу: [ http://buklib.net/books/29914/].
8. Очерки истории малороссийского козацтва // Режим доступу: [http://samlib.ru/e/ewtushenko_walerij_fedorowich/kazaki.shtml].
9. Розпад козацької України на два гетьманати // Режим доступу: [ http://westudents.com.ua/glavy/29861-rozpad-kozatsko-ukrani-na-dva-getmanati-ta-rozgortannya-gromadyansko-vyni.html.
10. Смолій В. А., Степанков В. С. Українська національна революція XVII ст. (1648-1676 рр..) / В. А. Смолій, В. С. Степанков. – К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2009 р. – 448 с.

Автор: Слюсаренко В’ячеслав