Дмитро Байда-Вишневецький

 

В одній давній українській пісні про козака Байду народ доніс  до нас образ відомого козацького проводиря, гетьмана, легендарного князя Дмитра Вишневецького.

В Цариграді на риночку

Там п’є Байда мед-горілочку;

Ой, п’є Байда та не день, не два,

Не одну нічку та й не годиночку;

Ой, п’є Байда та й кивається,

Та на свого цюру поглядається….»

В пісні зображено трагічну смерть знаменитого гетьмана. Вперше історичні джерела згадують про нього 1545 р. У цей час королівський комісар Лев Патій проводив люстрацію (ревізію) Волинського воєводства. ЇЇ документи свідчать, що князь Дмитро Іванович Вишневецький особисто прибув до м. Кременець, де перебував королівський комісар, і показав, що у Кременецькому повіті він володіє помістями Кушнин, Підгайці, Окнин, Гараж, Камарин, Крутнів і Лопушне.

Дмитро Вишневецький народився в 1517 році в місті Вишнівці (імовірно, 8 листопада — в день святого Дмитра) і був старшим з чотирьох синів Івана Михайловича Вишневецького від його першої дружини, Анастасії Семенівни з родини Олізарів.

Історик Микола  Маркевич наводить факт про обрання князя Д. Вишневецького на нетривалий час гетьманом ще у 1513 році. Але відомо, що в цей час з татарами активно боровся дід майбутнього гетьмана — князь Михайло Васильович Вишневецький (1475—1517). У 1512 році він із своїми синами Іваном та Олександром розбив орду під Лопушною.

Родина Вишневецьких вела свій родовід від великого князя литовського Ольгерда, котрі поріднилися з українськими магнатами, а згодом окатоличилися. Вишневецькі володіли величезними маєтностями в Україні. Батькові Дмитра 1541 року були передані Канівське і Черкаське староства.  У 1551 році їх старостою став Дмитро Вишневецький.

У цей час посилюються татарські навали в Україну. Наприкінці 30-х — на початку 40-х років XVI століття особливо відзначився в боротьбі проти нашестя степової орди староста барський Бернард Претвич. Розповідаючи на сеймі 1550 року про свої походи, він відзначив, що бував у них разом з «воєводою Київським Пронським, князем Корецьким, князем Вишневецьким і князем Володими-рецьким». Бернард Претвич — організатор походів проти татар — 1550 року повідомляв великому князеві литовському Сигізмунду-Августу про Дмитра Вишневецького «як одного з визначніших репрезентантів боротьби з татарами».

Потрібна була людина, здатна організувати протидію кримчакам. На публічну арену виходить Дмитро Вишневецький в 1540-х рр. Під час походів на Очаків — форпост Османської імперії, Вишневецький виявив себе непересічною особистістю, головними рисами якої були лицарство і молодецтво. Під час цих походів він, зіткнувшись із козацькою вольницею, як ніде, відчув себе у своєму середовищі. Водночас особиста хоробрість князя, його авантюрна натура прийшлися до душі козакам, вони ладні були йти з ним проти татар, і проти кого іншого, аби покликав. Як зазначає історик  Дмитро Бантиш-Каменський, «муж розуму палкого, відважний, вправний вояка» Дмитро Вишневецький невдовзі став визнаним ватажком козаків. Він вирушає на Дніпровське пониззя і «на острові Хортиця, проти Конських вод, коло кримських кочовищ», за свідченням Михайла Грушевського, «ставить замок і громадить навколо себе козаччину». Зокрема, він уперше  наказав робити козацькі човни з буйволових шкір, аби можна було легко їх переносити.

Сигізмунд ІІ Август призначив Вишневецького старостою міст-фортець Черкас та Канева. З цього часу оборона від татарських набігів стала його офіційним обов’язком, яку Вишневецький сприймав як власну справу. Обійнявши посаду старости черкаського і канівського, Дмитро Вишневецький  своїм головним обов’язком вважав захист південних кордонів держави. Крім того, у Дмитра Вишневецького був особистий рахунок до степових нападників. У 1549 році у полон потрапило все сімейство його двоюрідного брата Федора Вишневецького. Цей факт, до речі, зафіксований і в «Кроніці Марціна Бєльського»: «Того року татари в кінці вересня в руських землях великі шкоди вчинили. Замок у Перемирку облягли, в якому князь Вишневецький утриматися не зміг, піддався з дружиною татарам. А коли він із замку вийшов, залишок людей його ще мужньо боронився перед татарами, але татари, приступ учинивши, замочок спалили і всіх у неволю забрали». Про це ж повідомляв у своїй відписці Московський посол до Литви Федір Безобразов.

Дмитро Вишневецький для захисту південних рубежів вирішив  заложити замки на Днїпрових островах, як твердині проти татар. Він планував створення політичного союзу польсько-литовської держави та Москви для організації відсічі турецько-кримської агресії. Центром його плану було закладення фортеці на Низу Дніпра і широке використання козацтва, яке вже тоді перетворилося на значну військову силу, хоча відомостей про існування козацької організації на той час нема. Сигизмунд II стримував дії Дмитра, оскільки формально Крим вважався союзником Польщі у боротьбі проти Москви. Незважаючи на попередження Сигизмунда II, Дмитро Вишневецький у 1553 році на власні кошти розпочав будівництво фортеці на острові Мала Хортиця, куди до нього стікалися козаки. Ця фортеця мала стати форпостом у боротьбі з татарською агресією. Це було невеличке укріплення, що слугувало, насамперед, за більш-менш надійну схованку. Для будівництва справжнього замку-фортеці просто не вистачило б часу. Влітку 1553 р. Дмитро Вишневецький переходить на службу до турецького султана Сулеймана II (Чудового) і разом із своїм військом перебуває у Стамбулі. Про ці події писав князь Радзивілл : «Вишневецький „з усею своєю ротою, себто з усім козацтвом і хлопством, яке тримав коло себе”,вирушив до Турків — вислав наперед свою козацьку роту, а потім і сам з своїми козаками потягнув до Туреччини» Архівні документи нічого не повідомляють про перебування князя Вишневецького у турків.

Вчинок Вишневецького викликав неабияку тривогу — боялися, щоб не прийшли разом з кримчаками в Україну турки. Король знову звертається до Радзивілла: «Як би того князя до себе мати і яким способом?»

У Польщі не вірили в щасливе повернення Вишневецького з Туреччини. З 1548 по 1553 рік не раз у грізних листах до польського короля султан Великої Порти вимагав покарати українського князя за розправи над  ординцями.

На початку 1544 р. Вишневецький повертається з Туреччини і 4 березня в Каменні (неподалік Любліна) освідчується королю у товаристві друга і соратника воєводи Миколи Сенявського. Чим пояснював Вишневецький свій перехід до турецького султана, не відомо, однак король знову доручив йому охороняти прикордоння «проти татар і влаштувати на острові Хортиця захисне укріплення проти кримчаків».

Повернувшись на Запорожжя і згуртувавши довкола себе козаків, князь будує на Хортиці той замок-фортецю, що увійшов в історію під назвою Запорозька Січ . Дмитро  Яворницький писав з цього приводу: «У 1556 році знаменитий ватажок низових козаків князь Дмитро Вишневецький, вирушаючи на війну з татарами, вийшов за межі Київського воєводства і, спустившись нижче порогів, розташувався на острові Хортиця. Розраховуючи розпочати звідси постійні набіги на басурманів, Вишневецький влаштував на острові земляне містечко».

Багато років потому австрійський дипломат Еріх Лясота, котрий за дорученням імператора Рудольфа II приїхав на Запорозьку Січ, щоб запросити козаків для участі у війні проти турків, писав у своєму щоденнику: «Пристали до берега нижче острова Мала Хортиця, неподалік першого; тут знаходиться замок, збудований Вишневецьким років 30 назад і згодом зруйнований».

Хортицький замок Байди, середина 16 ст.

Будуючи замок, Вишневецький намагався укріпити його, як фортецю, і тому просив у короля гармат, обслугу тощо. Але Сигізмунд-Август, який прагнув лише зміцнення кордону проти Давлет-Гірея і стояв за дружбу з ним, відмовив Вишневецькому. Його не на жарт стурбувала активність князя, котрий намірився звільнити від татар Дике Поле і навіть все Причорномор’я. Природно, це не входило до інтересів короля, і він спробував якимось чином відкликати Вишневенького з Низу. Водночас, добре розуміючи, що виманити Дмитра Вишневецького з Запоріжжя неможливо, король вдається до хитрощів і пропонує «послати йому якісь дарунки і написати, аби до нас приїхав на якийсь короткий час…». «А на його місце казали їхати з ротою, — писав він далі, — його стриєчному братові і залишитися на тому місці, аж поки той вернеться. Здається, таким чином добре буде його звести».

В цей час Вишневецький  скористався сутичкою між Московською державою і Кримом. Його поява на історичній арені збіглася з тим, що цар Іван IV вирядив два військові загони проти Кримського ханства: один під командуванням воєводи Чулкова спустився річкою Доном, а другий під начальством дяка Ржевського попрямував у долину Дніпра. 16 жовтня 1556 року вони повернулися до Москви і оголосили Грозному, що Вишневецький став на царську службу і пішов військом на Іслам-Кермен. Після розгрому Іслам-Кермена Вишневецький у листі до царя клянеться, що «доки він на Хортиці, кримчакам ходити буде нікуди».

Вишневецький організував похід на Іслам-Кермен з тим, щоб за рахунок здобутих трофеїв зміцнити Хортицьке укріплення. Увірвавшись до замку Іслам-Кермена, козацькі загони дощенту пограбували його, а потім спалили. Гармати вивезли у Хортицьку фортецю.

У відповідь Давлет-Гірей спішно зібрав військо і навесні 1557 р. рушив походом на Вишневецького. Він оточив Хортицьку фортецю і облягав її 24 дні. «Але ім’ям государевим і великого князя він, Вишневецький, захистився від хана, побивши у нього чимало кращих людей, так, що хан пішов од Вишневенького з великим соромом».

Згодом Вишневецький з хортицькими козаками напав на замок самого Давлет-Гірея, який хан збудував на Дніпрі. Розгніваний Давлет-Гірей шле лист за листом Сигізмунду-Августу, вимагаючи приборкати козаків і Вишневецького. Король, однак, відповів, що Вишневецького на Дніпро не посилав. «Можете міркувати з того, — писав Сигізмунд, — що і до цесаря турецького він ходив проти волі нашої, а як там його прийнято, самі знаєте: повернувшись до держави нашої, він розповідав, що дістав дарунки і у тебе, брата нашого, ласку мав. Через те ми й доручили йому степову  сторожу, бо переконані, що він підтримуватиме стосунки з вашими людьми, зазнавши від вас ласки».

Наприкінці літа 1557 р. Давлет-Гірей, зібравши не лише кримське, а й турецьке та волоське війська, знову підійшов до хортицьких укріплень. Султанські галери зупинилися біля самого острова.

Вишневецькому і козакам довелося тримати жорстоку облогу. Однак сили були нерівні, до того ж вичерпалися припаси. Довелося відступити. Князь повідомляв Івану Грозному, що «з Дніпра, з Хортицького острова пішов тому, що харчів не стало і козаки розійшлися». Відступивши з Хортиці, Вишневецький закріплюється в Каневі і Черкасах. З Черкас у вересні 1557 р. він офіційно звернувся до царя з проханням про покровительство, і Іван Грозний викликає Вишневецького до Москви. В російському літопису по Никонову списку зазначено: «Того ж місяця (вересня) приїхав до царя й великого князя Івана Васильовича всієї Русі від Вишневецького князя Дмитра Івановича бити чолом Михайло Єськович, що його государ пожалував, а велів собі служити».

Вишневецький у січні 1558 р.  на чолі тридцятитисячного московського війська виступає проти кримчаків, доходить до Перекопу, дорогою згуртовуючи навколо себе козаків. В Іслам-Кермені Вишневецький планував з’єднатися з кабардинським мурзою Канкличем, щоб звідти «над кримським промишляти, скільки їм Бог помочі подасть». На допомогу Вишневецькому вирушив також його добрий знайомий з військом — дяк Ржевський. Звичайно, всім цим немало були стурбовані Литва і Крим.

Це був час, коли в історії зносин між Московською державою, Польщею, Оттоманською імперією та Кримським ханством настав новий період.

У січні 1558 року вибухає Лівонська війна, яка викликала затяжний конфлікт між Польщею та її союзником Кримським ханством, з одного боку, й Росією Івана Грозного, з другого. Тоді ж король Сигізмунд II Август підписав із Давлет-Гіреєм договір про дружбу, заплатив ханові данину й пообіцяв, що не дозволить своїм підлеглим (тобто козакам) турбувати наскоками татарські землі.

У лютому 1559 р Вишневецький зайняв долину Донця і попрямував до Азова. Французький дослідник цього періоду Ш. Лемерсьє-Келькеже зазначав, що в оттоманських архівах зберігається велика кількість документів про діяльність Дмитра Вишневецького, чи, як його називали турки, «Дмитрашки». Історик підкреслює те виключне значення, що його Блискуча Порта надавала «єдиному супротивнику імперії, який насмілився зазіхати безпосередньо на оттоманські володіння у той самий час, коли непереможні армії великого повелителя не мали собі рівних на полях боїв».

У 1559—1560 рр. Вишневецький здійснив три наступи на турецьку фортецю Азов (Азак). Тим часом Іван IV, ведучи довготривалу війну з Лівонією і прагнучи забезпечити собі тили, домагався угоди з ханом. Про зміну своєї політики він писав Давлет-Гірею: «А деякі наші люди, ближчі проміж нас, з братом нашим Давлет-Гіреєм царем сварили, ми те виявили, та на них немилість свою наклали, деякі померли, а інших розігнали геть, а деякі ні в тих, ані в інших ходять».

Результатом діяльності цих людей (Івана Шереметєва, Данила Адашева, Івана Михайлова та ін.), за словами царя, однодумців Курбського, були походи на Дніпро та Дон «запорозького отамана, що перейшов на московську службу, Дмитра Вишневецького…» В указі Сенана-паші бею Кафи від 23 рамазана 967 р. (16 червня 1560 р.) говорилося з цього приводу, що московський уряд, прагнучи продемонструвати могутньому південному сусіду свою добру волю, відмовився від «Дмитрашки», за якого «не хотів нести відповідальність».

Вишневецький, котрий, як козацький гетьман, мусив постійно захищати українські землі від кримчаків, побачивши таке ставлення до себе царя, повертається на Запоріжжя. У його розпорядженні знаходяться віддані йому українські і донські козаки та черкеси племені Жане.

Дізнавшись про повернення Вишневецького у пониззя Дніпра, кримський хан вжив негайних заходів: мобілізував всі наявні сили кримчаків, направив до правителів Оттоманської імперії гінців з пересторогою про небезпеку і за допомогою.

Ш. Лемерсьє-Келькеже на основі аналізу багаточисельних турецьких документів відзначає, що діяльність Вишневецького вписувалась «у широкі рамки міжнародних відносин того часу». Порівнюючи воєнні приготування Оттоманської імперії проти «Дмитрашки» з тими заходами, які Блискуча Порта здійснювала у той самий час проти інших своїх європейських противників — Венеції або Священної Римської Імперії, можна зрозуміти всю глибину небезпеки, яку являли для неї походи козацького ватажка» . Султан оголосив масову мобілізацію у восьми турецьких бейліках, в Чорне море була відправлена ескадра. Це були виключні заходи, до того ж — єдиний випадок в історії Оттоманської імперії — всі ці дії були спрямовані не проти держави, а проти окремої особи, яка була проголошена «найбільшим ворогом Блискучої Порти».

Вишневецький добре розумів, що сам один не зможе протистояти силам кримчаків і турок. Потрібен був забезпечений тил. І він звертається до короля. Як пише М. Маркевич, «знаменитий воїн, колишній гетьман малоросійський з’явився до короля і був прийнятий ласкаво». 6 вересня 1561 р. Сигізмунд II Август повернув йому всі звання і володіння.

Час минав. Похилий вік і численні походи ослабили князя. Перебуваючи на Хортиці, він вже з великим зусиллям сідав на коня, та й шабля не здавалася такою легкою, як раніше.

І все ж, коли 1563 р. польський магнат Ольбрехт Ляський, котрий мав у Молдові фортецю, запропонував вирушити разом походом у молдавські землі, де між боярськими угрупованнями розпочалася кривава усобиця за престол, Вишневецький відразу ж погодився. Набравши загін козацьких добровольців, він рушив у Молдову. У кінці серпня 1563 р. він був розгромлений під селом Верчикани (неподалік Сучави). Сам Вишневецький потрапив у полон. Молдавський господар – Штефан Томша, аби заручитися підтримкою турецького султана (Молдавія фактично була васалом Оттоманської Порти), вирішив послати до Оттоманської Порти знаменитого полоненого. Справді, для тодішнього повелителя Турції, султана Сулеймана Пишного (до речі, чоловіка добре відомої в нас Роксолани), це був чудовий подарунок.

15 жовтня 1563 р. французький посол в Стамбулі повідомляв свій уряд: «Сьогодні чи завтра вранці очікується приїзд «Дмитрашки» із своїми товаришами». А через тиждень він же повідомляв, що «Дмитрашку», тільки-но прибув, його величність султан наказав стратити разом з іншим вельможним польським паном Пісоницьким (Пясецьким). Решту, що були з Вишневецьким, відправлено на галери.

Генуезький дипломат Грілло в своєму донесенні зі Стамбула писав, що Вишневецького привезли до столиці Порти 22 жовтня 1563 р. Очевидно, незадовго після цього його стратили. Так, французький дипломат Петремоль писав 19 листопада цього року зі Стамбулу, що князя було страчено з «бароном Пісоницьким» (П’ясецьким?). Судячи з донесень західних дипломатів, смерть Вишневецького була мученицькою. Його повісили за ребро на гак фортечного муру в Галаті – одного зі стамбульських кварталів. Князь страждав три дні, зазнаючи інших тортур – йому відрубали руку й ногу. При цьому він проклинав магометанську віру. Не витримавши цих проклять, турки вбили мужнього воїна стрілою.

Відомості про смерть Дмитра Вишневецького у 1563 р. залишив Антоній Марія Граціан. Він був помічником папського представника в Польщі у 1563-1565 роках. Він свідчив, що Дмитру Вишневецькому та його сподвижнику шляхтичу П’ясецькому зв’язали руки й ноги, після чого скинули на стовпи із залізними гаками. Це сталося біля морської затоки по дорозі з Константинополя в Галац. Не дочекавшись смерті князя, турки начебто вбили його 600-ми стрілами.

Сучасник українського князя польський хроніст Мартин Бєльський описує страту козацького ватажка так: «Вишневецький і Пясецький були скинуті з башти на гаки, вмуровані в стіни біля морської затоки по дорозі з Константинополя в Галату. Пясецький помер негайно, а Вишневецький зачепившись ребром за гак, жив у такому положенні три дні, поки турки не вбили його з луків за те, що лаяв їхню віру». Багато істориків, зокрема Микола Костомаров та Дмитро Яворницький, погоджуються з версією Мартина Бєльського і вважають, що розповідь про загибель Вишневенького лягла в основу славетної народної української пісні про «Байду-козака».

Трагічна смерть Вишневецького справила величезний вплив на маси дніпровського козацтва, з яким він так довго спілкувався і яке очолював у багатьох походах. Життя і смерть його почали обростати легендами.

Будучи представником правлячої верхівки панівного класу, Вишневецький не забував про свої інтереси і відстоював насамперед їх. Відповідь, очевидно, полягає у тому, що інтереси самого Дмитра Вишневецького — захист Батьківщини від турків і татар — співпадали з інтересами низового козацтва, що у боротьбі з ними він стояв на боці народу і особистою хоробрістю, відвагою сприяв успіхові цієї боротьби. Спорудивши містечко-фортецю на Хортиці, він зумів об’єднати тут козацькі сили, які визнали у ньому справжнього керівника і гетьмана.

Все це і сприяло тому, що життя і діяння Дмитра Вишневецького залишили помітний слід в історії України, ставши надихаючим прикладом для майбутніх поколінь.

Пам’ятник  герою 13 жовтня 1999 року відкрили в Запоріжжі на острові Хортиця. На ньому, зокрема, зазначено: «Дмитро Вишневецький (Байда) (1516—1563). Один з перших козацьких гетьманів України, який в 1554—1555 роках збудував на Малій Хортиці фортецю, започаткувавши Запорозьку Січ».