Травень

6 травня відзначаємо одне з найбільших весняних свят на честь Юрія (Георгія) Змієборця – святого мученика і воїна. У християнському світі дуже  поважають Святого великомученика Георгія (Юрія) і віддають йому шану. Саме цього дня він був страчений у місті Нікомідії за наказом імператора Діоклетіана у 304 році.

В іконописі святий  Юрій зображується лицарем на білому коні зі списом у руках, яким він забиває дракона.

Наші предки слов’яни шанували цього святого як покровителя хліборобства і скотарства. За давніми віруваннями, на Юрія весна сходить на землю і вступає у свої права, цим днем завершується давній язичницький цикл новорічних весняних свят. До цього дня весну запрошували, зустрічали, а після – вона вже справжня господиня на землі. Зустріч весни, перша оранка під ярові, посів ярових, перший вигін худоби — ось комплекс весняних обрядів, пов’язаних з іменами богині Всесвіту Лади та її доньки Лелі.

В українців святий Юрій опікувався худобою і звіриною, а вовки — то були хорти святого Юрія. Очевидно, що християнський Юрій — це заміщений язичницький бог Велес із усіма його захисними та обереговими функціями. Древні українці вірили, що саме у цей день весна сходить на землю. На зелену пашницю вперше випадає роса, що має чудодійну цілющу силу, бо то «небесна освячена вода»; вперше кує зозуля, прилітають і починають вити гнізда ластівки. За народним повір’ям, Юрій Весняний володіє чарівними ключами, котрими відмикає весняну землю і випускає росу, від чого розпочинається бурхливий ріст трав: “Юрій землю відмикає”. У цей час прилітають ластівки: “Ластівка прилетіла- скоро грім загримить ”.

За часів язичництва Юріїв день завершував цілу низку аграрно-магічних обрядів, пов’язаних із заклинанням родючості природи.

Одне з найважливіших дійств цього дня — вигін худоби на росу. Вигін худоби супроводжувався обрядовими дійствами, що мали захистити худобу в літній період від вовків, хвороб та дій чарівників і лиходіїв. Бажано було  поганяти свійських тварин свяченою вербою: у цьому разі корови ставали молочнішими та пліднішими. Вважається, що така процедура має магічну дію — свійські тварини очищуються від впливу злих сил.

Юрія селяни колись називали не лише Теплим, а також Юрієм Голодним, бо наприкінці весни, як правило, закінчувались запаси їжі. За великокняжих часів Юрій вважався помічником у боротьбі з ворогами, був охоронцем України-Русі, його шанували як героя-напівбога і тому називали Юрієм Хоробрим.

У народі вірять, що в день святого Юрія починає співати соловейко і вперше кує зозуля. Дівчата в цей день ворожать на женихів. Почувши зозулю, дівчина питає, чи довго їй залишатися в батьковій господі. Якщо зозуля більше не куватиме, то дівчина цього року вийде заміж. Якщо куватиме, то треба рахувати, скільки разів, – стільки років ще чекати їй заміжжя.

22  травня за християнською традицією святкується День Миколи Чудотворця. Цей святий є одним з найбільш шанованих святих серед слов’янських народів.

Микола Чудотворець — при житті був архієпископом Мир Лікійських. Народився біля 280 р. у місті Патари на південному узбережжі Малоазійського півострова. Його життя і смерть подібна до життя усих праведних віруючих, які жили у часи гонінь за віру. Микола був учасником Нікейського Собору, де підтримував божественну природу Спасителя і Його вчення. У грудні 343 р. він помер. Тіло його було поховане в церкві міста Мірах. Після смерті Миколи Чудотворця його мощі стали нетлінними і знаходилися в одній з церков рідного міста . З його останків стали мироточити пахощі цілющої речовини. Його миро зцілив багатьох віруючих від найрізноманітніших недуг. В одинадцятому столітті відбувалися набіги військових на Візантію: мощі святого вони намагалися розграбувати і осквернити. Тоді віруючі християни вирішили врятувати їх і перенесли у місто Барі (Італія)в базиліку Сан Сабіно, де вони перебувають і досі.

Вперше це свято було встановлено папою Урбаном ІІ в ХІ столітті. До українського церковного календаря день Миколая у травні увів митрополит Єфрем у кінці ХІ ст.

В Україні день смерті святого – 19 грудня та день перенесення його мощей –22 травня завжди відзначались надзвичайно урочисто.

Святий Миколай прославився  як чудотворець. Коли він молився, то відбувалися чудесні зцілення, або навіть воскресіння мертвих. Так само молитвою він міг утихомирити бурю на морі  і пустити вітер туди, куди потрібно було Миколі. Багато відомо випадків, коли люди зверталися з молитвою до Святого Миколая, і після таких звернень відбувалися чудеса, навіть після його смерті.

Давні слов’яни вважали, що це сильний магічний день, у який можна проводити обряди і ритуали на заміжжя, на звільнення від самотньої долі, на очищення від образ, на виконання бажання. Цей день у слов’ян був пов’язаний з дайбозьким Велесом — Богом тваринництва. На Миколи відбувається перший вигін коней на пасовиська, «боярий Микола — опікун коней і свято конюхів».

Колись у цей день господарі виводили коней у поле на першу пашу і священики служили посеред села молебні та кропили коней свяченою водою. «Микола Теплий» вважався чоловічим святом, тому що багато хлопців випасали коней цілу ніч уперше.

Від цього дня починали стригти овець і сіяти гречку, тож склалася приповідка: “До Миколи не сій гречки і не стрижи овечки!”

За народними віруваннями, святий Миколай є покровителем мореплавців, утихомирює ворогуючих і захищає невинно засуджених.

Козаки перед довгою мандрівкою морем завжди служили молебень Богородиці й Миколаєві Угоднику.