Листопад
Восьмого листопада у православному календарі церковних свят відмічено як день святого Великомученика Димитрія, або в народі “святого Дмитра” .
Цього дня християнська церква вшановує пам’ять християнського великомученика Димитрія Солунського. Народився він в родині таємних християн і був таємно похрещений у домашній церкві у місті Фесалоники (сучасні Солонинки). Це сталося у часи правління імператора Максиміліана , на службі у якого перебував батько Димитрія. По смерті батька син посів його місце але його спіткала доля усіх віруючих у Христа . За християнську віру 8 листопада 306 року був пронизаний списами римських воїнів. Через сто років після смерті Димитрія відкрили його домовину — тіло залишилося нетлінним, а з кісток точилося пахуче миро, що зціляло недужих.
У V столітті над могилою святого збудували храм, до якого щороку йдуть тисячі прочан з усього світу
У давніх слов’ян на цей період припадає сезонне поминання покійників . Люди щиро вірили, що померлі не зникають назавжди, а продовжують жити, тільки в іншому, потойбічному світі. Вважалося, що там вони стають хранителями природних таємниць, отримують змогу бачити коріння всіх рослин, що ростуть на землі, та можуть опікуватися долею врожаю.
З прийняттям християнства цей звичай закріпився за певними датами. Перше листопада стало «Днем всіх святих» у католиків, тобто днем поминання померлих, у тому числі святих, мучеників та всіх вірних християн. Популярне зараз свято «Halloween» є нічим іншим, як передднем цього поминання, а його традиції базуються на давніх ритуалах кельтського свята врожаю.
В українців поминальні дні пов’язані з вшануванням пам’яті святого Дмитрія Солунського. Власне поминальною є Дмитрівська субота – перша субота листопада напередодні свята Дмитра. З ХIV ст. саме цей день був установлений церквою як обов’язковий для осіннього пошанування померлих після того, як у 1380 р. московський князь Дмитро Донський згадав цього дня всіх загиблих у Куликовській битві.
В суботу — Дмитрову, або “родинну”, чи ще інакше “дідову” — справляють осінні поминки померлих родичів. Поминають у церкві та обідом вдома, на цвинтарі запалюють свічки. В народі вірять, що душі померлих прийдуть уночі, щоб і собі попоїсти, тому слід від кожної страви відкласти по ложці й поставити окремо, бажано під образами або на покуті. Поруч треба поставити воду й новий рушник — раптом якась душа схоче напитися або помитися.
Існує вірування, що в цю ніч можна побачити на цвинтарі тіні померлих, які відвідують по хатах своїх родичів із нагоди свята.
За народними уявленнями святий Дмитро приносить зиму. А тому, хоч часом і теплом віяло, та зустрічали його у теплому одязі, аби великих морозів не було. А ще старожили кажуть, що св. Дмитрій золотим ключем закриває землю-матінку. Буде він у себе ключі тримати, аж поки не прийде святий Юрій по них (6 травня) і землю не відімкне.
За народними уявленнями, святий Дмитро завершує весільний сезон. Якщо якась дівчина на порі залишилися не засватана, то за старих часів вона вже мала чекати аж на наступний весільний сезон.
.
10 листопада – День святої П’ятниці
Серед праведників жіночої статі в Україні Десятого листопада – шанують Великомученицю Параскеву, або святу П’ятницю.
Свята Параскева народилася у ІІІ ст. на півдні Туреччини в родині заможних християн. За церковним переказом, батьки святої довго не мали дітей. Після народження довгоочікуваної доньки назвали її Параскевою, у перекладі з грецької — п’ятниця. Вона виховувалася відданою християнкою.
Досягувни шлюбного віку Параскева прийняла обітницю безшлюбності, роздала усе своє багатство бідним і надалі проповідувала християнство в Іконі. Всі ці події відбувалися за часів правління відомого римського імператора Діоклетіана. За християнську віру Параскеву кинули до в’язниці, де вона і прийняла мученицьку смерть
У цей день наші предки слов’яни шанували богиню Мокош. Вона — єдине жіноче божество серед слов’янських богів чиї ідол якої за князя Володимира Великого стояв на дніпровській кручі на місці теперішньої Андріївської церкви. Вона була покровителькою водойм, дощу, жінок і жіночої роботи, особливо прядіння й ткацтва. Мокош шанували як божественну пряху, що при народженні випрядає нитку долі кожній людині.
Мокош також вважали покровителькою торгівлі. З язичницьких часів залишалася традиція влаштовувати великі базари й ярмарки в п’ятницю. До кінця ХVІІІ ст. в Україні був звичай на торжищах ставити дерев’яні фігури Параскеви-П’ятниці.
Хлопці постилися на Параскеву П’ятницю, щоб випостити собі гарну й хазяйновиту жінку. Дівчата — щоб вдало вийти заміж та щоб не був чоловік п’яниця, щоб були діти непитущі. Для цього заносили в церкву льон або матерію, дарували рушник на ікону.
Вірили, що вночі Параскева в образі високої молодої жінки з поколотим веретенами й голками тілом приходить до тих, хто працює в п’ятницю. За неповагу до себе могла наслати на пряху головний біль, лихоманку, ломоту в кістках або покарати наглою смертю.
З ранніх християнських часів Параскева входила до числа покровительок. Дівчата молились про вдале заміжжя, заміжні жінки зверталися до святої в найважчі періоди свого сімейного життя, перед пологами, а також і при безплідді. Фактично не було такого моменту, щоб жінка не просила заступництва у Параскеви П’ятниці.
В народі культ Параскеви П’ятниці злився із шануванням слов’янських богинь Рожаниць, на честь яких здійснювали численні жертвоприношення та справляли трапези. Саме Рожаниці були покровительками жінок, жіночих ремесел і землеробствасуворим постом.
Культ Параскеви П’ятниці був широким на Русі, щиро виконувалися усі приписи і церковні, і народні. В році є дванадцять п’ятниць, які були і є в особливій пошані у жінок: Пасло шостої із 12 п’ятниць нібито вві сні з’явиться Параскева П’ятниця. Вона відкриє людині половину її майбутнього. А після дотримання всіх 12 п’ятниць — повністю все, що чекає.
1. Перша п’ятниця Великого посту — оберігає від несподіваної смерті.
2. П’ятниця перед Благовіщенням — ім’я того, хто постує, буде записане в Бога.
3. Страсна П’ятниця — оберігає від страшних хвороб.
4. П’ятниця перед Вознесінням — оберігає від утоплення.
5. П’ятниця перед Трійцею — охороняє від муки вічної.
6. П’ятниця перед Петрівським постом — береже від великого смутку.
7. П’ятниця перед Різдвом Івана Хрестителя — від вогню захищає.
8. П’ятниця перед днем Іллі Пророка — охороняє від грому та блискавки.
9. П’ятниця перед Успінням — оберігає від лихоманки.
10. П’ятниця перед Кузьмою й Дем’яном (14 листопада) — боронить від голодної смерті.
11. П’ятниця перед днем Архістратига Михайла (21 листопада) — ім’я того, хто постує, буде записане в Богородиці.
12. П’ятниця перед Різдвом — той, хто постує, при смерті побачить Богородицю.
У православному календарі Чотирнадцятого листопада – відмічено як день святих чудотворців-безсрібників Кузьми й Дем’яна.
За церковними переказами, народилися родом брати-близнюки Кузьма й Дем’ян у Малій Азії. Це були освічені люди й талановиті лікарі,Обидва брати мали від природи надзвичайний дар — зцілювали рани душевні та тілесні за допомогою молитов. А за свою роботу не брали плати. За що і отримали звання безсрібники. У часи правління римського імператора Діоклетіанa зазнали мученицької смерті.
У цей день хлібороби закінчували польові роботи. На дворі починалися морози, що свідчило про скоре наближення зими. “Скує Кузьма-Дем’ян — до весни не розкувати”.
У народі цього дня відбувалися молодіжні гуляння, зокрема й перші дівочі курячі складчини. Дівчата зносили на вечорниці кури, різали, смажили або варили їх і ввечері подавали на стіл, а хлопці приносили горілку та жартома визначали, “чия курка смачніша”. Наші предки вірили, що святі опікуються домашньою птицею, тому кури були символом щастя й плодючості та обов’язковим складником усіх весільних церемоній; на птиці ворожили на суджених. Майже в усій Україні це був офіційний початок дівчачих ґуль.
Святі були покровителями ковальства . За давньою слов’янською легендою Кузьма і Дем’ян були колись ковалями і одного разу, побачивши змію, вбили її, а потім спалену розвіяли за вітром. З того попелу й розвелися змії, тож тепер ковалі повинні охороняти людей від них. Кузьма й Дем’ян скували перший плуг, впрягли в нього змія й проорали ним від моря до моря Змієві вали.
Вони були покровителями шлюбів і домашніх тварин, ремесел, цехових ковалів
Першим днем останнього осіннього місяця (за старим стилем) пов’язаний ще один обряд. У багатьох місцевостях це завершення сезону пастухів і остання зустріч череди. Наймані пастухи у цей день приганяли худобу з поля раніше, ніж завжди. Стадо зустрічали всі власники. Вони вітали доглядачів хлібом-сіллю, дарунками (полотном, рушниками тощо), прикрашали вінками.
У дохристиянські часи вцей день шанували Долю. В уявленні наших предків поняття про щастя, успіх втілювався в образі Долі, яку Бог давав при народженні кожній людині. Доля могла бути доброю і злою, милостивою або жорстокою. І все ж, природний оптимізм українців знаходив шляхи вимолювати у Бога щасливу долю за будь-яких обставин. Зокрема, за допомогою різноманітних жертв та дотримання певних обрядів, якими намагалися відвернути Недолю. Первісно Доля вважалася богинею врожаю, материнства і жінок, пізніше стала богинею щасливого випадку.
У цей день слов’яни вшановували «небесного коваля» Сварога . Легенда свідчить, що саме він скував перший плуг на 40 пудів, переміг страшного «чорноморського змія, запряг його в плуг і проорав на ньому цілу оборонну лінію Змієвих валів, що захищала потім довгий час середнє Подніпров’я. Саме за велінням Сварога впали з неба чарівні залізні кліщі, і з їх допомогою бог – коваль навчив людей кувати зброю.
Однак слов’янський покровитель ковальства та інших ремесел за сумісництвом був ще й покровителем шлюбу. Крім плуга і зброї Сварог скував для людей золоте кільце – символ міцної сім’ї. У Сварогов день 14 листопада, вірили слов’яни, небесний коваль приймається кувати для людей новий плуг, який скине їм з неба на свято Коляди.
В честь Сварога всюди запалювали вогні в знак того, що зима не вічна, а тільки вічний вогонь божественного коваля. В цей же день господині починали різати курей, і перше приносили в жертву Сварога. В епоху християнства Сварога замінили Кузьма і Дем’ян, покровителі ковальської справи, ремесел та сім’ї.
Днем святого Архистратига Михаїла відмічено в правосланому календарі 21 листопада.
Православна церква шанує Михайла як захисника віри християнської і поборника зла і темних сил. Свято святих ангелів на чолі з архангелом Михайлом, встановлено на початку ІV століття.
На михайла в Україну приходить справжня зима і добро перемагає темні сили.
За уявленнями давніх християн у цей день під керівницьвом архістратига збираються всі ангели і прославляють народження Христа, Його воскресіння й вознесіння.
Київські князі обрали Михаїла своїм покровителем: архістратиг з мечем зображений на стародавньому гербі Києва. Його зображення також на головній хоругві козаків, на інших козацьких прапорах. «Грім гримить — це Михайло веде війну з чортами, — говорять. — Де б не заховався нечистий, його Михайло кругом знайде».
Архангел Михаїл, згідно з церковними канонами, є головним воїном в битві добра і зла – він переміг сатану. Якщо гримить грім, в народі кажуть, що це Архангел Михаїл веде війну з чортами – де б вони не сховалися, його стріла їх всюди знайде.
Його також називають захисником душ померлих, який переносить їх зі світу живих на небо, оскільки саме він переніс на небо душі Авраама і Богородиці. Озброєний мечем, він охороняє ворота раю. Саме святий Михаїл на Страшному суді закличе трубним гласом мертвих з могил, буде зважувати душі грішників, оцінювати їх добрі і злі вчинки і молитися Господу про їх прощення.
Михайла найбільше вшановували мисливці, вважаючи своїм безпосереднім покровителем.
21 листопада слов’яни справляли чоловіче військове свято, день Миха. Покровителя воїнів Михе Велес вручив меч і наказав захищати людей у зимові дні, коли на землі править ніч. Миха приїжджав до людей на білому коні, приводив справжню, «білу зиму». В цей день проводили вікові ініціації, коли хлопці виходили з дитячого віку і ставали повноцінними членами роду, громади. Значну роль у святі грали жінки. Матері готували синів до посвяти, налаштовували на нове життя – воїна, захисника і глави сім’ї. Господині вшановували чоловіків роду, щоб у них завжди вистачало сил і мужності протистояти будь-якому ворогові.
Крім того, в цей день прийнято просити будинкових і домашніх духів не залишити житла своїм захистом. У частування чарівним помічникам біля дверей навпроти печі ставили солодке питво і клали кращу їжу. 
Молоді чоловіки дивилися, як господині вшановують чоловіків, і вирішували, з якої родини брати дівчину в дружини, щоб була доброю господинею і в усьому підтримувала чоловіка.