Iсторико-патрiотичний клуб

"Алатир"


«Демократія не може бути вище рівня того людського матеріалу, з якого створені її виборці»

— Бернард Шоу

Вересень

Фото з сайту vestnik.in.ua Одинадцятого вересня за церковним календарем є свято Усікновення (Всічення) Голови святого Пророка Предтечі й Хрестителя Господнього Івана, або, як кажуть у народі, Головосіка.

В Євангелії від Марка детально розповідається про страшну мученицьку смерть Івана Предтечі – попередника Ісуса Христа. Цар Ірод, тодішній правитель Галілеї, одружився з дружиною свого брата Пилипа. Іван Предтеча відверто говорив йому, що він здійснив ганебний вчинок. Ці докори не дуже подобалися Іроду, а тим більше Іродіаді, колишній дружині Пилипа, яка хотіла вбити Іоана. І ось врешті така нагода з’явилася. У день народження Ірода запросили багато гостей, вони співали й танцювали. Особливо захопив царя танець дочки Іродіади, тож за це він пообіцяв їй все, що вона попросить. Дівчина, порадившись з матір’ю, попросила у царя голову Івана Хрестителя на блюді. Ірод не відмовив.

За релігійними канонами це свято не позначене особливою увагою, хоч у народі воно мало магічну силу. Колись це був єдиний день, коли не варили борщ. Ця заборона пов’язана з тим, що страва готується із капусти та буряків, а на Усікновення не вживали овочів, котрі мають круглу або овальну форму, а отже, нагадують людську голову, оскільки Іванові Предтечі відтяли її.

Цього дня дотримуються суворого посту. Не можна нічого різати, що нагадує собою голову. Взагалі вважається, що цього дня не варто брати у руки гострі речі: ніж, сокиру, пилку. Тобто, все, що нагадує мученицьку смерть святого.

У народі кажуть: «Якщо зрізати головку капусти в цей день, то може потекти кров». Відтак не можна їсти й будь-що на блюді – на ньому лежала голова Івана Предтечі. Картоплю варили в “мундирах”, гарбузи пекли, хліб відламували руками. Їли тільки пісні страви або й зовсім не їли.

У деяких регіонах України це свято називали: Іван Пісний. Але найбільш поширеною назвою була Головосіка. Цього дня заборонялося співати й танцювати. Бо саме за допомогою пісень і танців Іродіада домоглася страти Хрестителя. Цього дня кожен намагався побувати в церкві, а ті, хто мучився головними болями, просили зцілення.

Одруженим чоловікам та жінкам взагалі заборонялося їсти. Чоловіки не стриглися, не голилися, і навіть не бралися за голову, остерігалися дивитися в дзверкало і доторкатися до всього круглого.

За народним віруванням день Головосіка є останньою межею, коли з’являються грози. Але, якщо хтось почув грім, то це віщувало довгу і теплу осінь. Звідси й приповідка: «Загримів Головосік – тепла прибавить рік».

Результат пошуку зображень за запитом "лікарські трави"У дохристиянські часи 11 вересня вшановували Бога-Рода, який вважався покровителем родинного благополуччя. Обряд вшановування проводився біля води, де навколо старої жінки, що тримала хліб, водилися хороводи з величальними піснями. По закінчення обряду хліб ділився і роздавався для лікування хворих.

Цього дня у лісі збирали лікарські коріння. Також збирали останній цвіт святоянівського зілля (звіробою звичайного), заливали його горілкою й тримали, як найкращі ліки, протягом всього року.

Чотирнадцятого вересня — свято Преподобного Симеона Стовпника та його матері Марфи, народний варіант назви — день Семена.

Симеон Стовпник (ІV-V століття) до вісімнадцяти років був чабаном у своїх родичів. Згодом він таємно втік до монастиря. Ця визначна в історії церкви людина провела вісімдесят років, дотримуючись вимог аскетизму, дивуючи всіх умінням читати чужі думки та відданістю Богові. Започаткував новий вид подвижництва — стовпництво. А справа в тому, що якось замкнувся у стовпі заввишки чотири метри та жив у цьому стовпі майже п’ятдесят років, віддаючи весь свій час молитвам та пророцтвам.

Результат пошуку зображень за запитом "вогнище у печі" У дохристиянські часи, святкуючи 14 вересня День Вирію, наші предки проводили у теплі краї птахів, молячись до Духів Предків, яким птахи мали передати звістку від живих. Також цього дня відзначали день бога вогню Симаргла і вперше після теплого сезону розпалювали вогнище у печі, що горіло аж до Великодня.

За козацьких часів у цей день хлопців уперше «садовили на коні», проводили пострижини — це важлива подія в житті молодого вояка. Цей звичай походив ще від княжих часів, коли молодих княжичів цього дня садовили на коні та з великими церемоніями везли до церкви, де пострижини виконував сам єпископ.

Результат пошуку зображень за запитом "свято вогню" В ніч на Семена колись відбувалося ще базарне київське свято — “Весілля свічки”, або “Свято свічки”, з лялькою на людську подобу. Це свято було своєрідним карнавалом вогнів на київських базарах.

У день Семена закінчується “Вулиця” і починаються вечорниці. Ще напередодні хлопці наймають для вечорниць хату на весь осінньо-зимовий період. Цього дня починаються молодіжні осінні вечорниці. Дівчата варять обрядову кашу, готують вареники, а хлопці наймають музик. На Семенів день відбувається обряд посвяти в парубоцтво, коли ще зовсім молодих хлопців приймають до хлопчачої ватаги.

Колись від цього дня ткачі починали ткати килими. Бралися за роботу й інші сільські майстри: столярі, стельмахи, ковалі. Ввечері цього дня майстри збиралися в шинок і “засиджували вечір” з горілкою. Такі “засиджени” відбувалися цілий тиждень: від Семена до Другої Пречистої.

Результат пошуку зображень за запитом "прядіння " У народі говорили про початок Бабиного літа. Додавалося багато роботи саме для жінок. Так, з раннього ранку вони мили у воді льон, стелили його на лугах, щоб він став більш м’яким, шарпали і м’яли пеньку. Вечером14 вересня збиралися в будинку у якої-небудь вдови і починали прясти, шити, вишивати, розмовляти. Відзначали, що, якщо нитка під час прядіння лягає рівно, то чоловік теж буде поступливим і надійним. Часто влаштовували гуляння з хороводами. Женихи виходили на подвір’я для того, щоб придивитися до наречених. Пекли пироги, накривали столи і звали гостей. Починалися весільні тижні

Результат пошуку зображень за запитом "Ластівки" Семенів день — то день відльоту ластівок та покарання горобців. Святий Семен вважається покровителем птахів, саме йому вони звітують у своїх добрих або злих вчинках. Ластівки у народній уяві – то посланники неба та провісники весни; хто зруйнує гніздо ластівки, у того на обличчі віспа буде. Горобці ж, навпаки, прокляті птахи, бо коли розпинали Христа, то вони кричали “Жив! Жив!”, повідомляючи катам, що він іще не помер. Отож і дістається на Семенів день горобцям по заслугах. Існує стародавнє повір’я, що цього дня злітаються в очерет горобці, а чорти там їх міряють на мірки: все, що в мірці, належить чортові, а поза міркою — людині. Тому, мовляв, після Семена горобців у містах і селах меншає.

Саме від Семена люди починають копати картоплю. В полі розкладають вогнище, печуть нову картоплю, їдять і гріють руки – “щоб не мерзли взимку”.

Rizdvo Bohorodyci

Різдво Пресвятої Богородиці, або у народі “Другої Пречисти”, яке православні й греко-католики відзначають 21 вересня, — одне з 12 найбільших свят християн Це свято ще називають “осениною” – адже цього дня за народним календарем настає осінь.

За церковними переказами, Богородиця народилася за тих часів, коли релігія була в занепаді. Марія була обрана на роль матері Ісуса Христа, оскільки була дуже благочестива. Вона слухняно навчалася в монастирі, сумлінно вивчала Святе Письмо, а отже, якнайкраще підходила для виконання важливої місії народження Сина Божого.

Свято Другої Пречистої традиційно вважається жіночим святом, коли жінку належить вшановувати як продовжувачку роду. Це свято, очевидно, успадковує давнє арійське свято Рожениць, коли наші предки висловлювали подяку “польним духам”, тобто опікунам нив та врожаю, дідам-ладам, які спочатку засівали і пророщували зерно, а потім поливали.

Результат пошуку зображень за запитом "мокоша" Образ Діви Марії органічно увійшов в пракультуру стародавніх вірувань українців. Це не просто Діва, це Мати Ісуса Христа, Спасителя всього грішного світу. Марія – охоронниця домашнього вогнища і велика помічниця жіноцтву при пологах, вихованні дітей. Відбулося перенесення функцій оберегів (захисту дітей та жінок) із древніх вчень про богиню Мокошу (Берегиню ) на Матір Сина Божого Марію. І славить Діву Марію український народ, бо Мати – це велика святиня, яку з прадавніх часів дуже шанують і возвеличують По всій Україні цього дня велося добування нового вогню – старий вогонь гасили, а новий (живий ) добували. Живий вогонь добувався тільки шляхом тертя дерева об дерево або викрешувався кресалом на сухі тріски.

Від Другої Пречистої розпочинається осінній весільний сезон і можна засилати сватів. Здавна на Другу Пречисту сватали дівчат, а на Покрову вже грали весілля. До гарної дівки багато сватів йщли. Вона виносила тому, хто Результат пошуку зображень за запитом "гарбузова каша" їй до душі був, накритий рушником хліб. Бувало й таке, що під рушником свати замість хліба гарбуза отримували. Може й звідси з’явилась ще одна традиція – саме на Пречисту завжди варять першу гарбузову кашу. Якщо ж молоді вже зіграли весілля, то в цей день до них у гості йде рiдня, а молодим треба звiтувати перед гостями про своє подружнє життя. Молоді також йдуть в гості: як правило, до батькiв молодої разом з свекром i свекрухою для встановлення та пiдтримки добрих стосунків мiж невiсткою та батьками чоловiка і мiж родинами сватiв.

Жiнки, в яких немає дiтей, справляють обiд i запрошують бiдних — «щоб молилися Богородицi за їхніх дiтей». Такi жiнки також замовляють службу Божу в церквi, а пiсля богослужiння запрошують людей до себе на обiд.

Різдво Пресвятої Богородиці відзначається як свято справжньої радості. У ці дні не працювали, не постували, а після молитов у храмі збирали веселі гостини. Урочистості підкріплювалися святковим застіллям. Окрім обов’язкових рибних страв, готували всілякі м’ясні: борщ із свининою чи птицею, печеню чи то душенину з м’ясом, різноманітну городину, фаршировану м’ясною начинкою, голубці, пироги, млинці, вареники. Звичайно, багато страв готували і з сиру. Цей сезон передбачає широке вживання свіжих овочів і фруктів. Усе це активно використовувалося в народній кухні в Україні на храми Другої Пречистої.

На Другу Пречисту припадає і останній термін заготівлі чарівного зілля. Вважалося, що зібрані між Першою і Другою Пречистими приворотні трави мали особливу властивість привертати хлопця до дівчини (чоловіка до жінки) і навпаки. Тим-то й були зумовлені останні походи по калину й барвінок. Проте дітям забороняли ходити польовими та лісовими дорогами, бо “там вужі сушаться”.

Результат пошуку зображень за запитом "пасіка вулики" Для пасічників це був останній термін утеплення вуликів на зиму, а власники овець завершували удруге їх стригти. До Різдва Богородиці ховали на зиму бджолині рої, а в гості до молодих сімей ходили батьки та родичі. Це свято знаменувало завершення літніх польових робіт і початок зимового циклу.

Під цю пору зазвичай холоднішає, дні стають похмурими, йдуть дощі. До Другої Пречистої годилося повністю викопати бульбу і засіяти землю житом.

Християни візантійського обряду 27 вересня (14 вересня за старим стилем) святкують празник Воздвиження Чесного Хреста Господнього. Це свято належить до 12 великих празників Східної Церкви Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього

Історики Східної Церкви вважають, що насамперед дві події лягли в основу встановлення цього празника: віднайдення в IV ст. Хреста, на якому розп’яли Ісуса, та повернення цього хреста з Персії до Єрусалиму у VII столітті.

Саме слово «воздвиження» означає «піднесення», тобто урочистий обряд почитання та прославлення Хреста Господнього.

Початок празникові Воздвиження дало посвяченя храму Воскресіння Господнього, який збудував св. Костянтин Великий на Голгофі у Єрусалимі. Посвячення храму відбулося за єрусалимського єпископа Макарія 13 вересня 335 року. Наступного дня — 14 вересня — відбулося врочисте воздвиження віднайденого Хреста Господнього.

Існує історичне обґрунтування цього найдавнішого з дванадцяти головних свят християнства, якому передувало три події.

Про першу з них ми дізнаємося із праці церковного історика Євсевія «Життя Костянтина» (римського імператора, 306 рік, сина Констанція Хлора і Єлени). Повне ім’я його Костянтин І Великий (біля 285-337 рр.). В часи боротьби за престол на Фламінській дорозі 311 року, перед вирішальною битвою з противником, що переважав чисельністю армії, Констянтин побачив на сонці променистий хрест з написом «Цим перемагай!». Його побачило і військо Костянтина. Вночі у сні йому з’явився Ісус Христос, який наказав зробити військовий прапор з хрестом, побаченим на небі. Котянтин так і вчинив. Перемігши у битві Максенція, свого ворога, він наказав вкласти прапор, який приніс перемогу, в руки своєї статуї, що знаходилася на площі Рима. Євсевій у своїй книзі стверджує, що цей факт записано із розповіді самого Костянтина, який після перемоги велів спорудити у Римі ще й тріумфальну арку з написом «За Божественним наказом» (Instinctu divinitatus).

Чудо зцілення Хрестом Господнім Друга подія теж відбулася у часи правління Костянтина Великого. Його мати Єлена, якій на той час виповнилося 80 років, дуже переживала, що християнським реліквіям приділяється недостатньо уваги. У 324 році вона здійснила паломництво у Палестину, відвідала Єрусалим і знайшла там Животворний Хрест Господній. Вірніше, як написано в книзі «О великих Господских и Богородичных праздниках» (Киев, 1835 год), було знайдено три хрести. Постало питання, який з них є животворним? Патріарх Єрусалимський Макарій наказав по черзі прикладати хрести до мерця. Прикладання перших двох не дало результату. А от після прикладання третього мрець ожив. Таким чином переконались і повірили у силу Животворного Хреста Господнього. Тоді Макарій вийшов на підвищення і підняв вгору чудодійний хрест, «воздвигши» його над людьми.

Третя подія відноситься до VІІ століття і пов’язана з довголітньою війною Візантії і Персії. В 614 році перси напали на візантійське місто Єрусалим, пограбували його і разом із іншою військовою здобиччю забрали і святиню – Хрест Господній. Через 14 років, у 628 році імператор Іраклій розгромив персів і повернув святиню в єрусалимський храм. Він сам особисто воздвиг Хрест на його місце перед усім народом під час святкового молебну.

У народі день 27 вересня вважається закінченням активності лісових тварин: ведмеді лягають у барлогу, відлітають птахи, змії заповзають на зимівлю. В цей день люди намагалися не ходити в ліс. “На Здвиження земля движиться ближче до зими”, а тому від цього часу настають холодні дні й птахи відлітають до вирію.

Вирій, за народною уявою, — це тепла країна, де ніколи не буває зими і де живуть тільки птиці і гади: птиці у долинах, а гади на горбах. Це рай для тварин. Птахів колись шанували, як Божих провісників, а змій, як їхню протилежність, яку Бог береже для того, щоб показати боротьбу зла і добра.

Люди вірили, що першою до Вирію летить зозуля, бо вона є ключницею: «У неї золотий ключ від тієї країни». Цю птаху вважали посланцем Ярила (Ураю, Вирію) – Бога Сонця, покровителя хліборобів.

Змії на Воздвиження дуже злі Святом Ярила (Великоднем) у давнину починався великий весняно-літній цикл хліборобського року, а у день Семена (14 вересня) він закінчувався. Люди вважали, що між Різдвом Пресвятої Богородиці і Здвиженням, у пору осіннього рівнодення, все живе на землі проходить очищення і здобуває спасіння. Саме тоді починається осінньо-зимовий цикл хліборобського року.

До Вирію на Здвиження повзуть і гади, а тому цього дня не можна ходити до лісу, бо це небезпечно. Водночас існувало повір’я, що та гадюка, яка вкусить цього дня людину, не зможе заховатися у яму від холодів (так її Бог покарає), а тому залишиться у лісі і загине.

Загалом, назву свята Здвиження можна пояснити, як «здвиг» всього живого до зими.

Пов’язане зображення Також з цього дня в селах селяни починали квасити капусту. Рубати її для квашення збиралися всім селом, влаштовуючи посиденьки, які з тих часів називаються “капусники”, проте ніяких важливих справ цей день не починали, вважалося, що все, що розпочато в цей день, закінчиться невдачею і не принесе користі.

Селяни завершували роботу в полі та городі, заготовлювали овочі на зиму і обгортали стовбурці молодих дерев «від зайців».

Розробка сайтів - Віталій Ткач