Iсторико-патрiотичний клуб

"Алатир"


Не прикладайте гріха до гріха, але добром добро спомагайте

— Мелетій Смотрицький

Липень

prorok250 1 7 липня християни православного обряду святкують Різдво Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Івана – це одне з найголовніших християнських свят. Цей день приурочений до дня народження великого пророка Івана Предтечі, який спочатку передбачив появу Ісуса Христа, а потім хрестив його в річці Йордані.

З III століття свято Різдва Іоанна Предтечі вже широко відзначалось як східними, так і західними християнами . На початку IV століття свято було введене у християнський календар. За вченням іудаїзму перед приходом Месії повинен явитись його попередник – предтеча. У християнстві вчення про провісника Месії – Ісуса Христа – пов’язане з образом пророка Іоанна Хрестителя. Коли Іоанну виповнилось тридцять років, він почав проповідувати в Іудейській пустелі, а далі в околицях ріки Йордан. Він суворо викривав пороки суспільства і закликав до покаяння, сповіщаючи про швидке пришестя Месії (Спасителя). Проповідь Іоанна була настільки сильною, що скоро навколо нього стали збиратись учні, які заснували общину його послідовників. Зовнішнім знаком покаяння і духовного оновлення Іоанн вибрав хрещення – занурення у воду (звідси й ім’я – Хреститель). Прийняти хрещення прийшов і Ісус.

Пов’язане зображення У східних слов’ян і народів Прибалтики свято Різдва Іоанна Предтечі за часом збігалось з язичницьким святом літнього сонцестояння (слов. Купало, балт. Ліго), тому в народі він став називатись днем Івана Купала.

Івана Купала – одне з найдавніших містичних свят слов’ян, в якому перемішалися як язичницькі, так і християнські вірування. Історія свята Івана Купала тісно пов’язана з літнім сонцестоянням, Іоанном Хрестителем, а також трьома природними стихіями – вогнем, водою і лікувальними травами.

І. Нечуй-Левицький у своєму дослідженні української міфології пояснює його назву так: «Ясні літні небесні зливи, сонце, блискавка й грім спільними силами ніби купають землю, даруючи їй найбільшу в час празника Купайла родючу силу, а може, й од того, що на празник Купайла люде купались у воді, віруючи в її чудову силу».

У «Густинському літописі» пояснюється, що «Купало бяше бог обилія, якоже у еллін Церес» . Церес у етрусків, а пізніше у греків і римлян вважалася Богинею шлюбу, материнства, небесної долі. Жіноче божество Купала тотожне з малоазійською Кибелою, Богинею кохання і Матір’ю Богів. Всі обряди Купальського свята в цих народів близькі за символікою.

Митрополит Іларіон писав:

«Головним літнім Святом було Свято Купала чи Купайла, коли помічається найбільший розцвіт природи, і коли припадає літній сонцеворот, цебто сонце повертає на зиму. В Літописах це Свято часом подається, як загально знане, як календарне окреслення; напр., у Іпатієвому під 1262 р.: “Накануні Івана дня, на самая Купалья”. Святкувалося це Свято дуже врочисто, тяглося певен час й охоплювало власне кілька Свят.

Починається воно тепер звичайно з початком Петрівки й тягнеться аж до Петра, 29-го червня, – увесь цей час співаються тільки т. зв. “купальські пісні”, круг яких дуже широкий; цікаво, що в Росії купальські пісні майже невідомі. За християнських часів Свято Купайла поєдналося з Святом Івана Хрестителя 24 червня, і таким чином постав Іван Купайло».

Купало – свято літнього Сонця. Це свято припадає на день літнього сонцевороту, тому символізує народження літнього сонця – Купала, і тим самим завершує панування весняного сонця – Ярила. В цей час небесне світило находиться у куполі – найвищій небесній точці, тому дні найдовші, а ночі найкоротші. Рослинний і тваринний світ отримує найбільше тепла і світла, визрівають зерна і плоди. Купала називають Богом плодючості і зображають з відповідними ознаками, що символізують чоловічий початок та запліднюючу силу.

Пов’язане зображення Головні персонажі свята – Купала та Марена, які уособлюють чоловіче (сонячне) і жіноче (водяне) божества. Поєднання чоловічої і жіночої стихій породжує життя, яке на святі символізує гілка верби – Купайлиця.

Свято починається ввечері, напередодні Купала. Основним стрижнем, довкола якого відбуваються дійства, є купальський вогонь, який символізує сонце-зародок у материнській утробі. Він має горіти цілу ніч – від заходу Сонця-Ярила в лоно Матері-Землі (смерті) до сходу (народження) Купала.

У надвечір’я дівчата гадають на судженого – кидають у воду свої вінки, а хлопці повинні їх дістати. Вінок – це символ щастя та одруження. Чий вінок хлопець дістане, того й дівчина повинна поцілувати і мусить бути з ним у парі на це свято (як правило, вибір зарання узгоджують).

Свято поєднувало елементи культу Сонця, аграрної магії, очисних та еротичних обрядів. Напередодні парубки розкладали великі купи хмизу на пагорбах, берегах річок, озер тощо. Запалити ці купальські вогні доручали дідам, які повинні були до вечірньої зорі добути примітивним способом новий вогонь. Вірили, що, стрибаючи через багаття, можна позбутися хвороб, злих чарів, безплідності. Виходячи з того, вдалим чи невдалим виявився стрибок через вогонь, дівчата й парубки ворожили про своє майбутнє, ранній чи пізній шлюб. Важливу роль у купальських обрядах відігравали колесо як символ Сонця та вода – ці стихії порівнювалися з братом і сестрою.

Коли забави стихають, люди від вогнища запалюють свічки на заготовлених зарання кошиках-віночках і йдуть до річки, щоб пустити їх водою й ушанувати предків. Після цього всі сідають за святкову вечерю, віддаючи шану предкам і молячись за народження літнього сонця Купали.

Купальська ніч і Купальські вогні

Центральне місце у святі займало ритуальне деревце – марена (купайлиця, купайло, гільце). Рубали його хлопці, а прикрашали дівчата – живими та штучними квітами, ягодами, стрічками тощо. Навколо марени водили хороводи, співали пісні про кохання, сватання, майбутній шлюб. Тут же відбувалося своєрідне ігрове суперництво між дівчатами і парубками: останні намагалися будь-що відібрати у дівчат деревце і поламати його. Купальському дереву надавалося й аграрно-магічного значення. У багатьох місцевостях його купали у воді, а потім розламували так, щоб кожній дівчині дісталась гілочка. Шматочки марени несли на городи (щоб краще в’язалися огірки), затикали під стріху (щоб багатство велося), кидали у річку (щоб дощ пішов).

З нагоди літнього сонцестояння давні словяни проводили ритуали на честь Бога Сонця і його дружини Зорі-зірниці. Це був час, коли рослини досягали піку цвітіння, набуваючи цілющих і охоронних властивостей. Однак далі ночі ставали все довшими і поступово активізувалася різна міфологічна нечисть. Щоб відігнати її, люди розпалювали багаття і збирали захисні трави.

Вогонь відігравав велику роль у житті слов’ян. Його шанували, його поважали, боялися…

Його наділяли магічними властивостями.

Цвіт папороті у ніч на Івана Купала

Пов’язане зображення У купальську ніч, згідно з повір’ям, цвіте Папороть.

Вірування щодо рослин торкаються прадавнього світогляду наших Предків . Повір’я про цвітіння папороті пов’язані із культом Сонця як символом та джерелом життя Природи і Людини. Як відомо, папороть не цвіте, а розмножується спорами. Проте віра в її цвітіння виникла в людей на тій стадії пізнання світу, коли з-поміж зела й древа було виокремлено рослину, яка не цвіла. І тоді з’явилося повір’я, що папороть таки цвіте, але не кожній людині дано побачити її вогняну

Бажаючі йдуть у ліс шукати цвіт папороті, як правило, парами. Хтось намагається знайти за її допомогою скарби, а хтось знаходить своє щастя – кохання.

В цей час рослини набирали чарівних, лікувальних та цілющих властивостей. Лише в Купальську ніч на папороті серед ночі розцвітала чарівна вогняна квітка щастя. Хто її зірве, той усе на світі знатиме, дістане без труднощів усі скарби, матиме чудодійну силу робити все тією рукою, яка зірвала Квітку щастя. Той щасливець причарує найкращу дівчину, матиме найвищий урожай, не боятиметься лихих сил.

Але ж за Квіткою щастя полюють не тільки люди, а ще лихі сили, з якими важко боротися тій людині, яка її знайде. Вони намагаються перешкодити, відвернути увагу молодого парубка, який цю квітку знаходить – старому, як правило, не щастило її знайти. І якщо молодому чоловікові все ж пощастило знайти квітку щастя, він мусив прорізати шкіру мізинця-пальця на лівій руці і всунути ту квітку під шкіру. Можна було сховати квітку під капелюхом на голові або на серці під сорочкою. Далі людина мусить взяти в ліву руку полин або татарзілля й обвести навколо себе крейдою – лише тоді лихі сили не змужуть нічого вдіяти щасливцеві.

Квітка щастя розцвітає раз на рік – саме на Купайла – або раз на 3-5 років. А коли розцвітає, чується наче постріл, наче грім. Ліс зашумить, загуде… І висока стрілка вмить виросте. А на ній з’явиться червона, невиданої краси вогняна квітка, яка розквітне, а пахощі підуть по всьому лісу. І навколо неї з’являться добрі духи-душі предків, які також радіють. Жінкам ця квітка не трапляється, бо то великий страх її взяти.

Збір зілля і квітів на вінки

У Купальську ніч польові та лісові трави набирають виняткових чарівних властивостей, великої лікувальної сили.

Результат пошуку зображень за запитом "цвіт папороті" Іще не скоро сонце покажеться на небі, ще триває Купальська ніч, а бабусі й відьми вже крадькома, щоб їх не побачили, йдуть до лісу збирати зілля, яке в цю ніч набуло виняткових чарівних і цілющих властивостей. Молоді дівчата збирали зілля для кохання – тирлич-зілля, сон-траву, ромен-зілля, васильки.

Вранці, як тільки розвидниться, дівчата йшли гуртом до лісу та в поле збирати квіти для вінків. Найголовніше для вінків – барвінок. З лісових квітів ще збирали ромен-зілля, боркун-зілля, материнку, чебрець, нечуй-вітер, братки, з польових – волошки, мак, сокирки, колоски хлібних зел, з городніх – любисток, м’яту, чорнобривці, ласкавці та кудрявці.

Зібравши досить різних квітів, вони йшли до річки або прямо в лісі сідають колом і плетуть вінки. В деяких місцевостях дівчата плели вінки напередодні Купайла. Кожна дівчина мала сплести два вінка. Далі проводився своєрідний хоровод із вінками – дівчата повільно йдуть одна за одною, піднімаючи до сонця вінки, які тримали в обох руках. При цьому вони підтанцьовували і співали купальських пісень.

Свято Петра і Павла 201612 липня Церква (східного обряду) відзначає День апостолів Петра і Павла. У цей день закінчується Петрівcький піст, встановлений Церквою на згадку про служіння і страждання святих апостолів.

Апостол Петро – уродженець міста Віфсаїди, брат апостола Андрія, жив зі своєю сім’єю у Капернаумі і займався рибальством. Звали його Симоном, а ім’я Петро (що в перекладі означає камінь, скеля) він отримав від Ісуса Христа. Життя Петра більше за інших апостолів висвітлене в євангельських оповідях, тому що він увесь час знаходився поряд з Христом.

Петро прославився своїми діяннями, був двічі ув’язнений у темниці, приречений на смерть, але після чудесних звільнень ангелом не залишав свого проповідницького подвигу. Він побував в різних країнах Сходу і Заходу. Петро помер мученицькою смертю в Римі приблизно в 57 році. Засуджений до хреста, він, згідно церковного передання, попросив розіпнути його вниз головою, вважаючи себе негідним померти, як Господь.

Апостол Павло з нардження носив ім’я Савл, що означає «випроханий», «вимолений», і лише через деякий час після навернення до Христа став називатися Павлом. Він був родом з міста Тарсу, що знаходився на півдні Малої Азії й жителі якого користувалися правами римських громадян. Виховувався при Гамаліїлі, найвідомішому іудейському законовчителі того часу. Савл виріс переконаним захисником Мойсеєвого закону і батьківських переказів. Зробивши декілька подорожей по Середземномор’ю, він заснував християнські спільноти в Малій Азії, Греції і Римі. Апостол Павло був страчений у тому ж році, що і апостол Петро.

Обидва вони – і апостол Петро, і апостол Павло, багато попрацювали на поприщі поширення Христової віри. Вони обидва мученицькою смертю померли в Римі, при імператорі Нероні, і їх пам’ять святкується в один день.

Цей день стає початком жнив у багатьох зернових районах України

До нього дня готувалися в Україні як до великого свята: білили хати, оздоблювали рушниками стіни, прибирали на подвір’ї. Вранці цього дня всі йшли до церкви. Дівчата прикрашали свої голови вінками із польових квітів, а особливо червоними маками. Давні словяни цього дня шанували покровителя водойм – Водяника (апостол Петро вважався покровителем рибалок).

Рибалки вшановували Водяника жертвами у вигляді тютюну, пива (або інших напоїв), першої спійманої рибини тощо. Жінки сплітали рибалкам вінки з петрового батога (цикорію).

http://turka.at.ua/_pu/6/s98474235.jpg

Розробка сайтів - Віталій Ткач