Серпень

За православним календарем 2 серпня віруючі святкують День пророка Іллі. Святий Ілля є одним із найбільш шанованих пророків Старого Заповіту. За переказами, коли майбутній пророк народився, його батько побачив видіння, що достойні мужі вітали дитину, пеленали його вогнем і годували полум’ям. Своє життя Ілля присвятив служінню Богові, жив здебільшого у пустелі, постив та молився. За свою службу на славу Бога був живим узятий на небо у вогненній колісниці.

За народною міфологією, Ілля є наступником громовержця Перуна, повелителем дощів, грому і блискавок. За давніми віруваннями, він, сердитий та суворий, їздить на своїй колісниці і карає неправедних: «Грім гримить, то Ілля по небесному мосту в огненній колісниці їде». Перун (згодом пророк Ілля) вважався богом-воїном, його зброя – блискавки – захищали від будь-якого зла. Страж небес користувався великою повагою не тільки серед слов’янських язичників, але і у індоєвропейських народів

У народі цей день вважається стиком двох сезонів, закінчується тепле літо і починається осіння прохолода. До цього дня обов’язково закінчують сінокіс і потім переходять до жнив.

На день пам’яті Іллі традиційно йде дощ. Він вважається благодатним, і якщо вмитися ним, то можна зцілитися від хвороб і прокази. На Іллі зазвичай бувають «горобині ночі» – нічні грози з блискавкою та громом: буревії такі сильні, що й птахам заснути не дають. Під час грози забобонні люди відганяють від себе котів і собак, вірячи, що в цих тваринах ховається нечиста сила. Якщо в цей час грім запалить хату, то таку пожежу нічим погасити не можна, бо ж «як Бог запалив, то чоловік не погасить!» Під час грози селяни запалювали перед образами свячену свічку, аби вберегти оселю від грому.

Цей день в народі називають ще Громобой, Перунів день, Громовержец, Обжинки, Ілля-грізний. Вважається, що купатися в Ільїн день і після нього не можна, причому пояснення цієї заборони є різні. Хтось каже, що пророк, опустив у воду шматочок льоду і після купання можна сильно застудитися або на шкірі з’являться виразки. Інші розповідають, що воду осквернив водяний, тому купатися небезпечно. Треті запевняють, що русалки і інша нечисть, яка з дня Івана Купала була на суші, знову ховається у воду, рятуючись від блискавок Іллі, і може потягти на дно тих, хто вирішив скупатися.

Від цього дня встановлюється помірне тепло, день скорочується, а ніч – подовжується.

Святого Іллю вважали всемогутнім, тому до нього зверталися і з іншими проханнями про допомогу на полюванні, на лікуванні, на любовному поприщі. В силах пророка було покарати погану людину, позбавити грішника врожаю, відновити справедливість. Він же може захистити праведника від бід і нечистого духа, допомогти мисливцеві і шукачеві скарбів, врятувати молодят від псування і пристріту.

Серед багатьох святих православного пантеону окремо вирізняється постать Великомученика Пантелеймона. Шанували цього святого дев’ятого серпня

Цей святий жив у Нікодимії в III-IV століттях. Ще замолоду хлопець навчався лікарському мистецтву, а після прийняття святого хрещення присвятив своє життя служінню людям, щиро допомагав хворим і вбогим, відвідував в’язнів у тюрмах, лікував їхні душевні та тілесні рани. За доносом про сповідування християнства святий Пантелеймон був страчений.

За церковними переказами, Бог явив світу диво: святий не відчував жодних тілесних страждань, а коли йому відрубали голову, то з рани потекла не кров, а молоко.

Водночас святий Палій вважається оборонцем людей від вогню. Під час пожежі навколо будівлі, яка горить, тричі обносять ікону цього святого, вірячи, що пожежа припиниться.

Зазвичай це роблять тоді, коли будівля зайнялася від грому. В цей день селяни моляться святому Пантелеймону і запалюють перед його образом свічку, щоб “у полі копи беріг від пожежі”. Святий Пантелеймон вважається покровителем воїнів і лікарів. Рослини цього дня мають надзвичайні цілющі властивості, тож досвідчені знахарі збирають різні трави для лікування свійських тварин. Ім’я святого згадується у багатьох особливих освяченнях над хворими, освяченні води, яка, як відомо, дарує людям зцілення від хвороб.

14 серпня за григоріанським календарем православні віруючі святкують свято Маковея. У народі його ще називають Першим Спасом або Спасом на воді. За давніми переказами, князь Володимир саме цього дня прийняв хрещення, тому у стародавньому Києві 14 серпня освячували воду в Дніпрі і називали цей Спас «Спасом на воді».

Народна назва свята (Маковія, Маковея, Спас Перший, Спас на воді, Семи братів мучеників Маккавеїв — 14 серпня. Сприяло закріпленню назви й те, що саме в цей період достигав мак, його збирали і сушили. Поєднання стародавніх народних календарних і хліборобських звичаїв із церковними православними відбулося органічно і призвело до того, що у церкві стали святити зілля: васильки (базилік), м’яту, мелісу, руту, любисток, чебрець; квіти: чорнобривці, гвоздики, майори, флокси, айстри, волове око тощо і головне — мак e маківках

До цього дня пасічники зібрали чималу кількість меду. За давнім звичаєм на Медовий Спас віруючі приносять у храми мед для освячення. Традиція ця пов’язана зі стародавньою настановою – перший урожай приносити Богові і лише після цього споживати самим.

Цього дня у храмах також освячують букети з трав та квітів – «маковійчики». Здавна вважається: якщо не освятити квіти на Маковія, то не буде квітнути господарство.

Серед українців свято Маковія одне з найпоетичніших і найшановніших. У дохристиянські часи цього дня вшановували Богів Спасів і освячували квіти, городину та криниці. Зрештою, прийнявши християнізовану назву, люди зберегли давні традиції і дотримуються їх до сьогодні.

Серед квітів у букеті обов’язково присутні великі достиглі голівки маку. Такий букет називається «маковійчик», або «маковейка». До нього кладуть і чорнобривці, і жоржини, і айстри, і гвоздики, і барвінок, а також різні трави (які в народі називають зіллям, зіллячком): васильки, м’яту, чебрець, любисток, петрові батоги, полин, деревій, будяк-пристрітник.

Після освячення маковійчика кладуть за образами, і він зберігатиметься там аж до весни, а деякими травами і маком будуть користуватися за необхідності, адже «освячене зело до всякої слабості здібне». Навесні мак розсівають по городу, а сухі квіти на Благовіщення дівчата вплітають до кіс – «щоб не випадало з голови волосся».

Це справжнє свято маку. Мак споживали в Україні і як харчі, і як оберіг від усього злого. Мак був присутній в усіх стравах на великі свята(на святвечір додавали до Куті, у вареники й пироги на Щедрий вечір, на Голодну кутю у переддень Водохреща, на Сорок святих (10 березня) варили сорок вареників з маком або пекли сорок «жайворонків» чи сорок «сорок» із тіста, посипаного маком. На Середохрестя (у середу посеред Великого посту) пекли з тіста, притрушеного маком, хрести, коронкою свяченої маківки витискали хрестики на вершечку великодньої паски. На Першу Пречисту (Успіння Пресвятої Богородиці — 28 серпня), а також на Головосіки (Усікновення голови Івана Хрестителя — 11 вересня) варили вареники і пекли пироги з маком. Готували страви з маком (каші, картопляне пюре, пироги тощо) і в повсякденній кухні, особливо в пісні дні).

Мак до цього дня споживали тогорічний, насіння нового врожаю можна було їсти лише після Маковія та освячення. Найбільше цінувався у народі «сивий» мак. Страви й олія з нього були найсмачніші. Як харчовий продукт менше полюбляли максамосій, або «видюк» (у його маківці при достиганні утворювалися дірочки, через які висипалося й розсіювалося зерня, воно є настільки дрібним, що його дуже важко побачити навіть вдень). Проте, за народними віруваннями, він мав надзвичайну силу як засіб проти злих чар. Кожна господиня, знайшовши на своєму городі «видюк», обережно збирала його, щоб не розгубити вміст. Потім мак святили. Але й несвячений, він був корисний в уявленні народу проти відьом, які ночами “доїли” чужих корів, проти «неспокійних мерців» та іншої нечистої сили.

Макові приписували властивість впливати на плодовитість худоби й людей. Тому його використовували у календарній обрядовості (як компонент куті, у дівочо-парубочих іграх на Андрія), а також у весільних обрядах при обсипанні молодих зерням, у весільному печиві).

Свячені трави та квіти клали у купіль дитині, щоб росла здоровою, відваром мастили скроні, щоб не боліла голова. Із свячених васильків робили кропильце, коли кропили свяченою водою молодих на весіллі або про­во­джали когось у далеку путь. Мак, квіти й зіллячко зберігали цілий рік за образами, щоб заварювати в разі потреби.

Свячене зілля кидали у колодязь, щоб посвятити в ньому воду. Її вважали корисною для вагітних, породіль, малих дітей і для всіх, хто заслабне.

М’яту, мелісу, чебрець, васильки використовували для ушляхетнення напоїв — узвару, а особливо варенухи; на м’ятній чи мелісовій воді замішували пряники.

Освячена цього дня вода цінується не менше стрітенської і вважається надзвичайно корисною від усіх хвороб. В цей день святили також колодязі та воду в річках. За свідченням Михайла Максимовича, на Київщині цією водою кропили ожереди (копиці сіна), щоб уберегти їх від мишей, кропили бджіл, а також пили цю воду, вмивалися нею з метою очищення від усього лихого.

Дев’ятнадцятого серпня є свято Преображення Господнього, у народі — Яблучний Спас.

Це свято церква називає другим Богоявленням. Відзначають його з четвертого століття, коли цариця Олена, мати імператора Костянтина Великого, побудувала на горі Фавор храм на спомин про велику подію.

За біблійними переказами, Ісус Христос разом зі своїми учнями піднявся на вершину цієї гори і почав молитися. Під час молитви його лице просяяло, ніби сонце, а одяг зробився білим і блискучим, як світло. У блаженному сяйві Він здійнявся на небеса й почули його учні голос Всевишнього, який сповістив, що Ісус є намісником Бога на землі. Саме це і переконало їх у надприродній місії Христа. Звідси й назва свята — Преображення Господнє.

Це народне свято східних слов’ян відоме з давньоруських часів. Святкування Преображення триває 9 днів, з 18 до 26 серпня. У це свято за древнім церковним звичаєм святять груші, яблука, мед і обжинкові вінки або жмут колосся жита й пшениці. Тому в народі цей день називають Другим, або Яблучним, Спасом. Свято Преображення обрано для благословення плодів, бо в Єрусалимі саме в ту пору дозрівав виноград, який і прийнято освячувати в цей день. Церква, благословляючи принесені плоди, утверджує думку про те, що все — від людини до рослини — повинно бути присвячене Богу як Його творіння.

За народними прикметами, Яблучний Спас означає настання осені і зміни у природі. Прийнято вважати, що ночі після Спаса стають набагато холоднішими. В середній смузі України від цього дня вже можуть починатися приморозки, а тому й ка­жуть: «Прийшов Спас, держи рукавиці про запас!»

Зі святом Спаса пов’язані різні обжинкові обряди: святять у церкві обжинкові вінки, на ниві ставлять «Спасову бороду» — останні незжаті колосся, які просто на полі урочисто зав’язуються червоною стрічкою і яким приноситься в жертву хлібина. Цей обряд має також назву Велесової, або Дідової Бороди. До церкви несли святити квіти, мак, вірячи, що обсипання свяченим маком перешкоджає ходити до хліва відьмам, а до дому — ходячим покійникам. Після посвяти квіти й голівки маку кладуть за іконами, де вони зберігаються до весни. Весною мак розсівають по городу, а сухі квіти на Благовіщення вплітали до своїх кіс — «щоб не випадало з голови волосся».

На Спас поминають померлих. За народньою мітологією, це третій виступ мерців на світ у весняно-літньому сезоні: мерці з’являються на Страсний Четвер, на Зелені Свята і на Спаса. Наш народ вірить, що предки сприяють цвітінню і дозріванню плодів, охороняють ниви, садки і городи… Тому в ці дні приносили жертви Роду і Рожаницям як родинним богам. Саме їм урочисто виготовляли і запалювали спасівські свічі з нового воску, кришили хліб, виливали медовий напій.

Напередодні Другого Спаса подекуди збереглося таємниче заклинання Житника – духа ниви, щоб земля була родючою. На Яблучний Спас також побутували обряди з водою: свяченою водою окроплювали зорану під озимі землю.

Першим, що починали їсти – це яблука та мед, далі вино, щоб мати гарний врожай, далі займались власними справами. Головна страва столу – це печені яблука із медом, цукром всередині. Також жінки пекли пироги та штруделі з яблуками та варили компоти або кисіль.

Традиційно прийнято пригощати освяченими яблуками людей в пам’ять про всіх загиблих. Люди вірили — чим щедріше нагодуєш смачними плодами, тим краще до померлих близьких буде ставитися Господь.

Якщо до свята батьки померлих діток не їдять яблука, ангели на небесах їх роздають. Матері, що втратили своїх чад, в день свята святять яблука і відносять їх на могилки.

А ще в народі вірили, що в день спаса яблука набувають чудодійну силу. Якщо відкусити плід і при цьому загадати бажання — воно неодмінно має здійснитися

Обрядовою їжею на цей день є “шулики”: замішують пісного коржа на соді й випікають його в печі. Готовий корж ламають на шматки та вимішують в макітрі з перетертим маком і свіжовикачаним медом. Святковою стравою на Спаса були печені яблука. Верхівку з хвостиком відрізали, виймали середину з насінням, клали туди мед або цукор і запікали в печі. Готують пироги й штруделі з яблучною начинкою. Їдять їх із узваром або грушівником — киселем зі свіжих груш.

В Україні була дуже сильно розвинута магія початку, тому й перші плоди Землі потребували ритуального освячення, щоб забезпечити достаток протягом року. А це досягалося і через пожертву. Приносили жертви воді, вогню, волхвам, кумам та сусідам, яких наділяли яблуками, грушами, медом, сотами тощо.

В Україні прийнято також плести ритуальні віночки. Один із таких віночків – вінок Спаса – плетуть навесні, як заквітнуть зозулині черевички та яблуні. Додають ще вишневі листочки. Надягають вінок лише на Спаса. До віночка прив’язувалися відповідні стрічки: посередині – жовтогаряча, далі голубі, сині, жовті, фіолетові – кольори Спаса. Жовтий – колір сонця. Одягали той віночок дитині з трьох років.

 

 

Двадцять восьмого серпня є свято Успіння Пресвятої Богородиці, або, за народною назвою, “Перша Пречиста”. Успіння – кінець земного життя Богородиці та переселення її в життя небесне.

28 серпня православні та греко-католики відзначають Успіння Пресвятої Богородиці.

За традицією східної церкви, свято Успіння Пресвятої Богородиці, або Перша Пречиста, належить до переліку дванадцяти найбільших свят церковного року, під час якого згадують упокоєння, воскресіння та прославлення Матері Божої.

На Сході і на Заході у свята різні назви. Греки називають його «занурення в сон» (Успіння). На Заході ж закріпилось латинське слово «взяття», «прийняття». Віруючі цей день часто сприймають як Друге Воскресіння. Урочисто прикрашають квітами храми, оздоблюють зеленню Плащаницю Богородиці та встеляють пелюстками шлях її символічного погребіння.

В Україні Успіння Богородиці називають Першою Пречистою. Загалом, протягом осіннього періоду є три «Пречисті», про які кажуть: «Перша Пречиста жито засіває, друга – дощем поливає, а третя — снігом покриває

До цього свята колись вже намагалися зібрати садовину та посіяти озимину. Після Успіння у селах роботи ставало вже значно менше, тому дівчата на порі та їх родини починали активно готуватися до весіль. Звідси й прислів’я – “Прийшла Пречиста – принесла старостів нечиста” , або “Прийшла Перша Пречиста – стає дівка речиста” – багато говорить, бо немає, що робити.

Також на Першу Пречисту після богослужіння дівчата з піснями та хороводами розпочинали заготівлю калини. А ще у цей день в церквах освячували зілля та перше колосся нового врожаю, щоб “Успіння-матінка” благословила труд та зберегла зібраний врожай від пожежі та дощу.

У давніх словян у цей день шанували богиню Мокош, як вважає Б. Рибаков, назва «МаКошь» трактується як «Мати врожаю», оскільки давньослов’янське слово «кош» означало: в’язку снопів, посуд для зерна, плетену комору для соломи, а також загорожу для худоби. В більшості регіонів України до цього дня завершувався збір зернових, і починали посів озимих. Зорана і засіяна нива уособлювалась жінкою, богинею Мокош

У день Успіння Богородиці заборонялося ходити босими ногами по землі, навіть дітям.

Після Успіння Пресвятої Богородиці родини, у яких були діти на порі, починали активно готуватися до весільного сезону.

В цей час починався також збір урожаю. В Україні о цій порі розпочинається збір врожаю в садах. На деревах залишаються лише «зимові» сорти яблук та груш. Після Першої Пречистої також розпочиналася заготівля калини. Як ми знаємо, калина здавна символізує Україну, є її свого роду національною емблемою.

29 серпня – Третій Спас, Горіховий або Хлібний

У народі Третій Спас називають не лише Горіховим, а й Полотняним, а також Хлібним. Після свята Успіння Пресвятої Богородиці закінчувалася жнива, а значить, на Третій Спас уже пекли новий хліб і пироги з борошна нового врожаю.

Третій Спас по праву називали Горіховим Спасом, бо в цей час достигали лісові горіхи, і можна було їх заготовляти і освячувати в церкві. У деяких місцях на початку ритуалу горіхового збору в ліс посилали найстаршу жінку для пробного збору. Скільки вона приносила за день горіхів, для решти було мірою, і потрібно було збирати не менше. Збір горіхів міг тривати протягом кількох днів.

За народними спостереженнями, в один і той же рік не могло бути врожаю і на горіхи, і на хліб. А тому врожай горіхів передвіщав гарний урожай хліба наступного року. Також на Горіховий Спас із ліщини заготовляли віники для лазні. Вважалося, що за їх допомогою зцілювалися від найважчих хвороб. І сушити такі віники потрібно було подалі від віників із гілок інших дерев.

На Горіховий Спас в багатьох містах раніше влаштовували ярмарки, де продавали домоткані полотна. У народі говорили: «Перший Спас — на воді стоять, Другий Спас — яблука їдять, Третій Спас — на горі полотна продають». Звідси ще одна його назва – «Спас на полотні», або Полотняний Спас. Вважалося, що торгівля в цей день буде особливо сприятливою.

У цей день випікають хліб із нового врожаю, і після освячення він є головним на столі цього дня. Поряд також мають бути мед, яблука та горіхи. Як і на Маковий Спас, цього дня треба освячувати воду, а воду з підземних джерел вважають цілющою.