Акт відновлення української державності 30 червня 1941 року в історії боротьби за незалежність
30 червня 1941 року – дата для деяких наших політиків та істориків, можна сказати, культова. Саме цього дня ОУН (б) проголосила «Акт відновлення Української Держави».
З одного боку,такий акт видається поспішним – а в підсумку абсолютно неефективним. З іншого – цілком піддається розумінню через прагнення бандерівського крила ОУН якнайскоріше втілити задекларовану ще в «Декалозі українського націоналіста» мету – створити Українську державу. У підсумку, однак, як видається, праворуч обернулася шкодою для самої ж ОУН (б).
Проголошення «Акту Відновлення…» відбулося приблизно через півтора місяці після складення програми дій «революційної» ОУН (травень 1941 року), де воно було передбачене. Тобто, не можна стверджувати, що ця подія готувалася зовсім вже нашвидоруч. І все ж таки: півтора місяці – це багато чи мало для достатньої підготовки такого важливого документа?[3]
З вибухом німецько-радянської війни на схід вирушили три великі похідні групи ОУН – північна, середня і південна – із завданням опанування влади на землях, зайнятих німецькою армією, і творення української адміністрації. За твердженням М. Лебедя, їх чисельність складала близько 700 осіб; ще коло 20 були перекладачами при частинах Вермахту. Окрема група провідних членів організації була спрямована на Львів з метою проголошення відновлення української державності і створення уряду. На здобутій у містечку Краковець вантажівці-«полуторці» вона вирушила на Львів, прибувши туди в обідні години 30 червня. В її склад входили, зокрема, Іван Вітушинський, Роман Ільницький, Василь Кук, Іван Равлик, Лев Ребет, Ярослав Старух, Ярослав Стецько та ін. У місті вже від ранку перебував батальйон «Нахтігаль» на чолі із Романом Шухевичем.[5]
З початком бойових дій Німеччини проти СРСР ОУН-Б перейшла до рішучих акцій. 30 червня 1941 р. бандерівці провели в будинку «Просвіти» Українські національні збори, які ухвалили «Акт про відновлення Української держави».[1, с. 474]
Зрозуміло, що головною метою цього акту було відновлення Української суверенної держави. Цьому передували двомісячні переговори українських політичних угрупувань у травні-червні у Кракові. В них приймали участь 116 українських політичних, громадських і воєнних діячів. Був створений Український Національний Комітет. Цей акт був проголошений і львівською радіостанцією та опублікований у пресі.
У тексті було сказано, що «волею Українського Народу Організація Українських Націоналістів під проводом С. Бандери проголошує відновлення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України». В Акті проголошення містилося прохання до населення «не скласти зброї так довго, доки на всіх українських землях не буде створена суверенна Українська Влада».[4]
Наступного дня з’явився другий важливий документ — Пастирський лист Митрополита Андрея Шептицького, яким Українська греко-католицька Церква визнала Акт за початок відновлення Української держави.[4]
Львів’яни в очікуванні проголошення документа
Того ж дня пізніше майже по всіх містах і селах Західної Ураїни відбулися, організовані ОУH, урочисті маніфестації з проголошеннями цього Акту Hезалежності. Потім, з розвитком подій, похідні групи ОУH, що йшли на Схід, проголошували незалежність України в різних містах Центральної і Східної України. Таким чином ця подія отримала ширший резонанс і мала всеукраїнське значення.[6]
10 липня з’явився подібний документ Української Православної Церкви, підписаний єпископом Луцьким. Тимчасовий український уряд очолив Ярослав Стецько. Українську Національну Раду, як предпарламент, очолив Митрополит Андрей Шептицький, а Кость Левицький став його президентом.[4] Того ж дня з Архипастирським посланням, у якому виражалася повна підтримка змаганням до самостійності українського народу, виступив православний єпископ Полікарп.[6]
Чернетки. Цей документ зі збірника
«Проголошення Акту відновлення Української Держави» 30 червня 1941 року
Емоції громадянства переказав Микола Сидор-Чарторийський, якому передачу описав священик у містечку Добромилі: «Щойно радіо проголосило. Я слухав, весь час повторює українське радіо зі Львова! Вже є Український Уряд! Львів говорив: «Слухайте! Слухайте! Тут говорить українська радіо-висильня ім. Евгена Коновальця. Ми повторяємо: Український Народе! Волею Твоєю під проводом Організації Українських Націоналістів утворено у Льва-Городі Національну Раду, яка проголосила дня 30 червня 1941 року відновлення Української Самостійної Держави та створила її уряд під проводом прем’єра Ярослава Стецька. Осідком Уряду є Город Льва до часу, коли столиця України, Золотоверхій Київ, буде звільнена від окупантів… Тимчасовий Уряд України буде діяти до часу, коли буде можна у столиці Києві покликати законодавчу владу, яка рішить про дальшу форму й долю вільної Української Держави!». Після промови оркестра заграла національний гимн «Вже воскресла Україна!». І знову спікер закликав: «Слухайте нас! Слухайте!… Подаємо Пастирський лист нашого найвищого Достойника Української Греко-Католицької Церкви. Слухайте нас! – продовжував спікер першої вільної української радіовисильні ім. Евгена Коновальця… – подаємо Пастирский Лист князя української Греко-Католицької Церкви Графа Андрея Шептицького».[5]
Йдучи на такий ризикований крок, керівництво ОУН (б), очевидно, розраховувало, по-перше, на те, що німці на початку вторгнення не стануть конфронтувати з українцями, які до того ж проголосили себе союзниками рейху. По-друге, вже був досвід самочинного проголошення 23 червня 1941 р «фронтом литовських активістів» без погодження з німцями відновлення Литовської держави. І нарешті, по-третє, в гітлерівської верхівки не було єдності у поглядах на майбутнє українських земель: якщо Борман виступав проти підтримки українського національно-визвольного руху, то Розенберг обережно висловлювався за необхідність обмеженої української державності. Гітлер у цьому питанні своєї позиції відкрито не виголошував. Тому ця невизначеність і, з однієї сторони, породжувала ілюзія про можливість співпраці з гітлерівцями, а з іншої сторони, − створювала певний простір для маневру, для активних державотворчих дій. Проте Бандера та його соратники помилилися в оцінці ситуації. [1, c. 475]
Інструкція бандерівським частинам як відзначати свято
Реакція Берліна була швидкою – «держсекретар Кундт заяив прямо: «…Ми не союзники, ми завойовники російсько-радянських територій». Невдовзі С. Бандеру, Я. Стецька та інших лідерів ОУН (б) було заарештовано і відправлено до Берліна. Крім того, ще було заарештовано 300 членів ОУН, із яких незабаром 15 розстріляно. Що стосується ОУН (м), то вони відмежувались від львівської акції бандерівців.
Я. Стецько
Про дану ситуацію досить правдиво висловився американський історик і політолог українського походження Олександр Мотиль: «Бандера і ОУН хотіли бути союзниками нацистської Німеччини, при тому що нацистська Німеччина хотіла, щоб вони були колабораціоністами». [3] Це й не дивно. На відміну від Болгарії чи Румунії, або Угорщини, українські націоналісти, не маючи повноцінної держави, не могли представляли реально в очах гітлерівців нікого, крім хіба що самих себе.
Тож Третій Рейх від початку трактував ОУН не як союзників, але як силу одноразового використання (подібно як Катерина ІІ трактувала гайдамаків) проти Польщі і Радянського Союзу.[3] Можна констатувати той факт, що всі спроби українських націоналістів спрямовані на поступове відновлення української держави суперечили планам гітлерівців. Тому вже у вересні 1941 р. пройшла хвиля арештів бандерівців, а в грудні розпочалися репресії проти мельниківців. [1, с. 475]
Говорячи про значення даного «Акту…» варто говорити про те, що проголошення відновлення Української Держави – це логічне завершення багаторічного етапу визвольних змагань українського народу 20-х – початку 40-х років ХХ ст.; волевиявлення українського народу до самостійного державного життя, що яскраво виявилось в утворенні органів української влади на всіх рівнях; початок відродження державницьких традицій українського народу. [1, c. 476]
Ще раз було заявлено всьому світові, що український народ – законний господар своєї землі. Поряд із цим, проголошення Акту 30 червня 1941 р. примусило гітлерівський уряд розкрити свої справжні колоніальні наміри щодо України й унеможливило йому розігрувати роль «визволителя».
Важко переоцінити значення Акту червня 1941 р. для подальшого ходу визвольних змагань в Україні. Цей Акт започаткував новий етап масової збройної визвольної боротьби, що тривав до кінця 50-х років. Боротьба проти німецьких окупантів у 1941-1944 рр., а з 1944 р. – проти московсько-більшовицьких стала загальнонаціональною, всенародною.[2]
Крім того, «Акт…» чітко поставив мету перед українським народом у Другій світовій війні, вказав на пріоритети, до яких ішло ОУH. Він чітко задекларував українську самостійницьку політику, поставив німецьку політику перед фактом української незалежності, поставив саму боротьбу українців на шлях безкомпромісності. Перед всім світом було заявлено, що український народ не мириться з жодною імперською окупацією, ні з комуністично-московською, а ні з німецькою, що він буде продовжувати боротьбу до кінця.[6]
Такої тривалої, масової, героїчної війни за національне визволення не знала досі не лише наша, а й світова історія. Ця визвольна боротьба докорінно змінила психологію нашого народу. Вона зміцнила в людях віру у вищу правду, розбудила в них надію на можливість боротьби зі злом і, що найважливіше, знищила в людях страх. Народ перестав боятися своїх поневолювачів. Завдяки цій боротьбі значно зросла національна свідомість народу на всіх землях України. Ідея національного відродження запустила глибоке коріння в народі.
Люди боролись за власну державу і наш обов’язок розбудовувати її: соборну та самостійну.[2]
Список використаних джерел та літератури:
- Бойко О. Д. Історія України: посібник // О. Д. Бойко. – К.: Видавничий центр «Академія», 2002. – 656 с.;
- Історичне значення Акту 30 червня 1941 р. – Режим доступу: http://cun.org.ua/2005/istorichne-znachennya-aktu-30-chervnya/
- Краще ніколи, ніж пізно? Акт 30 червня 1941 р. – Режим доступу: www.istpravda.com.ua/articles/2013/06/30/128209/
- 30 червня 1941 р. у Львові було проголошено «Акт відновлення Української держави». – Режим доступу: http://cossackland.org.ua/2012/06/30/30-chervnya-1941-roku-u-lvovi-bulo-proholosheno-akt-vidnovlennya-ukrajinskoji-derzhavy
- Як було проголошено «Акт відновлення Української держави» 30 червня 1941 р.– Режим доступу: www.spilka.pt/pt/ucrania/4688-jak-progolosheno-akt-vidnovlennja-ukrayinskoyi-derzhavi-30-chervnja-1941-r
- Яке значення Акту 30 червня 1941 р. – Режим доступу: ua referat. com/Акт_ відновлення_незалежності_ України_30_червня 1941
Автор: Слюсаренко В’ячеслав