Ярослав Мудрий

Володимир Великий добре пам’ятав історію власного становлення при владі і будь-якою ціною намагався уникнути кровопролитних війн між своїми синами. Причини для хвилювань в нього були не безпідставні.

Ще за  життя великого князя Володимира двоє із його нащадків виявили непослух до самого батька (Святополк – князь турівський, готував повстання проти батька, за що був ув’язнений в Києві; Ярослав – князь новгородський, відмовився підкорятися батьку і готувався до збройної боротьби), а з таким норовливим характером, під час боротьби за великий престол, могли з легкістю перетворити Київську Русь на криваве море.  За цих обставин батько вирішує підготувати собі наступника з числа найслухняніших синів і, вочевидь, готувався передати важелі управління країною ще за свого життя. Таким чином Володимир міг запобігти кровній війні. Вибір князя впав на одного з наймолодших синів – Бориса, якого було запрошено до Києва. Для  беззаперечного утвердження на троні молодому нащадку, звичайно, було б замало того, що великий князь самостійно передасть йому престол, потрібна була переконлива підтримка народу та київської дружини.  Така нагода невдовзі випадає. В середині літа 1015 р. ненаситні печеніги нападають на переяславські землі. Для боротьби з цими непроханими гостями і був направлений Борис разом із кращими воїнами київської держави (перемога над кочовиками значно б піднесла його авторитет і серед населення, і серед військової братії).

Задум Володимира був стратегічно вірний, але доля розпорядилася інакше, сам великий князь, не дочекавшись повернення улюбленого сина, помирає 15 липня 1015 р. Борис за таких обставин залишився лише одним з претендентів на київський стіл. В Київській Русі знову розпочинається кровопролитна боротьба за трон.

Дізнавшись про смерть батька, у боротьбу вступив Святополк (на той час він перебував у засланні у Вишгороді, неподалік  Києва). Він першим дістався столиці й іменував себе великим князем та почав задобрювати киян дорогоцінними дарами із скарбниці. Борис в такій ситуації мав силою здобувати Київ, але слабкодухому  князю не вистачило рішучості (саме через це його і покидає більша частина батьківських воїнів, не бачачи в ньому майбутнього очільника держави). Святополк же виявив більшу спритність і, надіславши найманців (з числа своїх прибічників з міста Вишгорода), вбиває молодшого брата через десять днів після смерті Володимира. Таким чином був усунутий  головний претендент на київський престол.

Бажання Святополка утриматись на київському престолі настільки затьмарило його розум, що він невдовзі продовжить свої злодіяння.  Повторили долю  Бориса його брати:  Гліб (князь муромський) і Святослав (князь древлянський), яких також дістала рука найманих убивць, а їхні території перейшли під владу київського господаря. Таким чином добра половина Київської Русі зібралася під кривавою рукою Святополка, котрого за такі діяння нарекли «окаянним».

 На противагу йому виступає  ще один  син Володимира – Ярослав. Звістка про смерть батька  застає новгородського князя, коли він саме готував похід на Київ. Трагічні новини про розправу над Борисом, Глібом і Святославом розв’язують  йому руки для  початку боротьби за київський престол. Ярослав, заручившись підтримкою новгородців та найнявши варягів, йде війною на Київ. Святополк у свою чергу заручився підтримкою печенігів. Війська зустрілися на Дніпрі під Любечом у 1016 р. і довго чекали слушної нагоди для нападу (за даними літописів спостерігали один за одним три місяці). Скоріше за все жоден з князів не наважувався форсувати могутню річку і чекав на помилку свого супротивника. За таких обставин стає зрозуміло, чому битва затягувалась, погода явно не сприяла купанню і могла призвести до неминучої гибелі всього війська. Діждавшись, поки скресне крига, Ярослав першим починає наступальні дії, які закінчуються цілковитою перемогою. Він вступає на київський престол.

Але радіти перемогою Ярославу  вдається недовго. Його окаянний брат втікає разом з печенігами та надсилає звістку своєму польському тестю Болеславу, через деякий час той (літо 1018 р.), покликавши на допомогу німецьких та угорських найманців,нападає на Русь. До нього приєднується і Святополк разом із згаданими вже печенігами. Цього разу війська сходяться поблизу річки Буг біля міста Волиня. Перемога  у  битві дісталася  Святополку, а Ярослав швидко повертається до Новгорода та планує навіть емігрувати за кордон. Цього зробити Ярославу не дозволили новгородські бояри, котрі вмовили князя набрати нове варязьке військо і навіть надали йому для цього фінанси.

Окаянний  в цей час господарював уже в Києві. Тріумф тривав недовго. Неочікувано для нього тієї ж зими (1018 р.) Ярослав нападає на Київ і змушує вже Святополка рятуватися втечею. Остаточно вирішити питання київського престолу князям вдалося в 1019 р. у битві під Альтою, де окаянний князь зазнає остаточного фіаско. Після поразки він втікає на захід і, побоюючись розправи, перебуває у постійних мандрах, де і закінчить своє життя. А Ярослав остаточно оволодів київським престолом та став правителем Київської Русі  у 1019 р.

Правління великого князя розпочалось нелегко. Полоцькі князі  не визнавали влади Києва і цього разу  племінник  великого князя син Ізяслава Брячислав 1021 року нападає на Новгород і грабує його. Ярослав мусить наздоганяти неслухняного родича. Великий князь відбирає награбоване , але, зрештою, після розмови з половецьким князем підписує з ним мирову, даруючи тому Усвяч і Вітебськ (після цього про того не було жодних звісток, напевно його такий дарунок задовольнив).

Тривалішим видався конфлікт з братом Мстиславом (князем тмутараканським), котрий, довідавшись про досягнення Брячислава і маючи войовничий характер, вирішує виступити проти Ярослава. Цього разу відбулась кровопролитна битва під Листвином (1024 р.) коло Чернігова, де поразки таки зазнає дружина київського князя.Ярослав, зібравши нове військо в Новгороді, повертається до Києва аж у 1026 р., та все ж вирішує пристати  на пропозицію Мстислава розділити батьківські землі по Дніпру. Правий беріг залишився за Ярославом, а от лівий мав належати Мстиславу.

Вочевидь, брати знайшли спільну мову, адже надалі бойові дії вони вели лише спільно з зовнішніми ворогами. Доказом того слугують походи Ярослава на ясів (осетинів) 1029 р. і вигнання їх із території Тмутаракані. В свою чергу Мстислав допомагає Ярославу в поверненні захоплених польським тестем Святополка Болеславом земель після переможної битви біля річки Буг. Після смерті Болеслава (1030 р.) в Польщі починається кровопролитна війна за престол, яку і використовує Ярослав. Організовуючи походи 1030-1031 рр., він забирає свої втрачені землі (Червенські городи). Дані літописів свідчать, що Ярослав допомагав утвердитись на троні синові Мєшка онукові Болеслава – Казимирові, який   посяде на польський трон в 1049 р., тому претензій на дані землі поляки більше й не матимуть.

У 1030 р. Ярослав здійснив  похід  північніше  Новгорода,  перемігши чудь (фіно-угорські народи).

У 1036 році князь остаточно розгромив племена набридлих печенігів, помстившись за їхню допомогу Святополку під час спроб оволодіння київським престолом. Даремно печеніги обложили у 1036 р. Київ, це лише прискорило їхню трагічну долю. Ярослав вирушив з військом з Новгорода і остаточно розправився з цим кочовим народом біля стін своєї столиці.

У 1038 р. князь підкорює литовські племена ятвягів, у 1042 р.- фінські племена ям.

Після смерті Мстислава київському князю вдається приєднати лівобережжя і стати одноосібним правителем (1036 р.).

У 1043 р. князь підготував військовий похід проти Візантії, проте зазнав поразки. Цей конфлікт поглибився через призначення Ярославом Київського митрополита з числа слов’ян (без відома візантійців), адже раніше цю посаду займали представники з Константинополя.

Зовнішньополітична діяльність князя не завжди полягала у застосуванні військової сили, а більше спиралася на слово дипломата. Ярослав, за свідченнями багатьох істориків, не був повноцінним воїном, так як мав вроджений підвивих у правому тазостегновому суглобі та отримав в одній із битв тяжку травму правого коліна. За таких обставин він мусив знайти новий спосіб ведення міжнародної політики, адже такі травми неабияк дошкуляли йому у військових походах.

Князь вдало застосовував політику шлюбної дипломатії,укладаючи вигідні союзи та угоди шляхом династичних шлюбів. Саме завдяки таким шлюбам і зміцнювався авторитет київської держави. У Ярослава  було шість синів і три доньки. Старшу доньку Єлизавету князь засватав  за норвезького короля Ґарольда Суворого (після його смерті вона стане дружиною короля Данії –СвенаЕстрідсена). Середню доньку Анастасію вподобав угорський король Андрош І. Найменша ж Анна стала щасливою королевою Франції та дружиною тамтешнього короля Генріха І. Сам же князь був одружений з донькою шведського короля Олафта – Інгігердою , в цьому шлюбі і з’явились ці чарівні доньки і сини. Син Всеволод був одружений на дочці візантійського імператора Костянтина ІХ – Анастасії (пізніше їх син, Володимир Всеволодович, унаслідує від візантійського діда прізвисько Мономах),Ізяслав мав за дружину сестру польського князя Казимира. Сина

Святослава було одружено з дочкою німецького графа Леопольда фон Штаде.

Ярослав здійснював вміло також внутрішню політику. Подібно до свого батька він розсадив  синів по всіх своїх землях, таким чином укріпивши авторитет київського престолу і практично унеможливив повстання бояр(старший Ізяслав одержав Київ, Туров, Новгород і Псков; Святослав — Чернігів, Муром і Тмутаракань; Всеволод — Переяслав і Ростов; Ігор — Володимир-Волинський; В’ячеслав — Смоленськ). Поруч з синами розподілена була і дружина, яка в разі необхідності досить швидко могла зібратися.

Значним досягненням Ярослава стає написання основних законів руської землі – «Руської правди», що стає могутньою опорою князівського управління, та витісняє примітивне звичаєве право.

Продовжував князь і запроваджувати християнство. У Новгороді було створене духовне училище, де навчалося 300 хлопчиків – синів старост і священників, щоб потім зробити з них священнослужителів.

Князь дуже любив книги, він наймав переписувачів з болгарської та грецької мови і навіть сам долучався до цієї роботи. Потім приносив їх як дари в храм Святої Софії. Ярослав міг похизуватися однією з найбільших бібліотек в Європі (в ній налічувалось понад 950 томів). З книжками  до Русі приходила і наука, адже книги були не лише біблійного характеру, а й урізноманітнювались вченнями про філософію, історію, природничі науки та ін. За ініціативи великого князя в 1037-1039 рр. було створено перший літописний звід. Так почалася писана історія руського народу.

За таку діяльність Ярослав  і отримав в народі прізвисько – «мудрий».

Не оминав увагою мудрий  князь і розвитку своєї столиці. За його правління територія Києва збільшується в сім разів, нову частину міста було оточено  дерев’яним муром  і земляним валом.З’явилися чотири в’їзні брами: Золота, Угорська, Лядська і Жидівська. Головні ворота, над якими підносився купол церкви,  отримали назву «Золотих».  У центрі міста Ярослав спорудив один з найкрасивіших і величніших соборів Європи – Софійський,

що зберігся і до наших днів. Київ нарешті почав багатіти і в культурному і матеріальному плані.

Він став видатним адміністративним і економічним центром. В Києві налічувалось до восьми тисяч дворів та проживало приблизно 50 тисяч чоловік. За своїм розмахом він може рівнятись з тогочасним Парижем та Лондоном. В 1039 році константинопольський патріарх оформив самостійність київської церковної метрополії, а вже в 1051 році був призначений перший митрополит з числа русичів – Іларіон.

Важливим напрямом внутрішньої політики стало будівництво нових міст, та розбудова старих. Нові уособлювали оборонні рубежі держави. Старі – ставали важливими осередками ремісництва та торгівлі. За правління Ярослава було засновано міста Корсунь, Юр’їв (нині м. Тарту; Естонія) , Ярославль,Юр’їв абоГюргів (нині м. Біла Церква), Новгород-Сіверський.Внутрішня політика Ярослава сприяла зростанню життєвого рівня різних верств населення Київської Русі, що позначилося збільшенням його чисельності — понад 5 млн осіб.Населення Київської Русі користувалось у торгових розрахунках, окрім монет, злитками срібла, що називалися гривнями. За одну гривню можна було купити вола або десять телят. Ярослав продовжив карбування монет, започатковане Володимиром Великим. Карбування Ярославом власної монети мало, окрім економічного, і політичне значення: це вважалося ознакою незалежності князя та могутності його держави. На срібниках Ярослава було зображено тризуб, який слугував гербом князя, та Святий Георгій (під час хрещення Ярослав одержав ім’я Георгій, Юрій).

Ярослав прожив досить довго, 76 років і помер 20 лютого 1054 року. За його правління Київська Русь досягла піку своєї могутності. Пособі князь залишив величезний культурний, науковий, політичний і архітектурний спадок. Український народ вправі пишатися таким славним предком.