Святослав

«Сміливий і чесний лицар-войовник, що у всім поступає відкрито і сміло, не шукає здобичі, ні багатства, цінить тільки славу воєнну й для неї одної живе. Це герой княжої дружини, її найвищий ідеал»

                                                          М. Грушевський

Історична постать князя Святослава повязана з міфами, легендами, нерозгаданими таємницями та науковими гіпотезами.  Зокрема,  існують різні точки зору  щодо дати народження князя.  Відомі учені (М. Карамзін, Татіщев, С. Соловйов, Б. Рибаков, М. Брайчевський, М. Грушевський) обгрунтовують час від 920 по 940 роки.  Враховуючи  факти біографії князя та  історичні джерела, найбільш  вірогідним часом народження  Святослава видається  середина 30-х років Х ст.

Продовжувач династії Рюриковичів,  син мудрої княгині –християнки Ольги та князя Ігоря, вихований на язичницьких та військових традиціях Святослав (його вихованням займались бояри- язичники, варяги  Асмуд і Свенельд) майже весь період свого правління перебував за межами Русі – у нескінченних походах. Вінвоював протягом усього свого правління, і походи його охоплювали грандіозну територію: ім’я його гриміло по всій Східній Європі та Західній Азії. Його знали письменники Візантії та арабського світу. Святослав став першим Київським князем із династії Рюриковичів, який мав суто слов’янське ім’я.

А почалося все ще з малку, коли його в 946 р. залучили до облоги древлянської столиці – Іскоростень.

Йшли роки, княжич зростав, мужнів, навчався під керівництвом княгині-матері  мудрості державного правління.  Як державний діяч він зявляється на історичній арені  у 964 році, здійснивши військовий похід у верхів’я Волги на землі вятичів, платили данину хозарам.

Навесні наступного 965 р. Святослав направив хозарському кагану своє знамените історичне послання: «Іду на ви» (тобто «Я йду на вас»). Пройшовши на лодіях по річці Оці до Волги, а потім  донизу великою рікою, через землі волзьких булгар — данників хозар, Святослав вступив у володіння Хозарського каганату.  Слід зазначити, що Святослав  уже тоді продемонстрував  талант дипломата та далекоглядного політика, уклавши угоду з печенізькими ханами, які кочували в степах Північного Причорноморя. Святослов розраховував, що у протистоянні з хозарами кіннота печенігів посилить піші війська русичів. Та головна битва руської раті з хозарами сталася в низинах Волги, на ближніх підступах до столиці каганату — міста-фортеці Ітиль. Літописець просто говорить про перемогу князя Святослава: «Переміг хозар». Далі князь Святослав повів своє військо до древньої столиці Хозарії — міста Семендер (Махачкала) і зруйнував його. Він переміг племена ясів та касогів, закріпив владу Київської Русі на Таманському і Керченському півостровах ( тут було створено Тмутараканське князівство). В цьому поході приймали участь і племена печенігів, котрі виступили в союзі з Святославом. Напевне великий князь бачив у них менше зло, а допомога кінноти йому аж ніяк не завадила. Що ж до печенігів то кочовики мали на меті розширити свої території (після розгрому Хозарського каганату їм відійшли землі степів західного узбережжя  р. Волги), а також збагатитися, розорюючи хозарські поселення.

Святослав здійснив безпрецедентний для тієї епохи військовий похід: подолавши зі своєю бойовою дружиною кілька тисяч кілометрів, він захопив цілий ряд фортець і розгромив не одне сильне вороже військо. З карти Європи зникла величезна Хозарська держава — і для Київської Русі були розчищені торгові шляхи на Схід. Князь зі славою і багатою здобиччю повернувся в стольний град Київ, де від його імені правила мати, княгиня Ольга. Управління внутрішніми справами держави він і надалі  довірив матері, свої  ж зусилля зосередив на укріпленні міжнародних позицій Київської Русі.

У Святослава були великі плани. Він прагнув запровадити контроль над торговельними шляхами  на Схід : в Хорезм, Багдад, Константинополь, по Волзі, Дону, на Керченській протоці, на Північному Кавказі, відкрити дорогу на Кавказ і міцною ногою стати в Криму. Князь здійснив похід на грецьке місто Херсонес, що закривало шлях руським купцям у Чорне море, яке за тих часів дістало назву Руського моря, “бо ним тільки Русь плаває”. На шляху до здійснення стратегічних намірів стояла могутня  Візантійська імперія. Він мріяв розсунути кордони Русі, зробити Болгарію союзницею у майбутній війні з Візантією і задумав навіть перенести свою столицю з Києва на береги Дунаю (за прикладом князя Олега, який перебрався у Київ з Новгорода).

Наступною ціллю Святослава стала Болгарія. Подейкують, руку до русько-болгарського конфлікту приклала Візантія. Таким чином намагалася послабити одразу двох своїх прямих конкурентів, адже Болгарія домінувала на Балканах, які були у зоні візантійських інтересів, а Русь стрімко розвивалася та загрожувала Царгороду зі сходу, зазіхаючи на його кримські володіння.

Плануючи розширити свої території, Святослав із 60-ти тисячним військом вривається на болгарські землі та захопив  понад 80 міст і містечок, а столицею вирішив зробити місто Переяславець.

Візантійці були самі налякані такою військовою наполегливістю князя і підмовили  печенігів напасти на незахищений Київ. Це, звичайно, змусило Святослава  повернутися для захисту своєї столиці, що опинилася в облозі ворожого війська (969 р.). Прибувши до Києва, руська дружина проганяє печенігів із своїх земель, а згодом  Великий князь залучає їх до свого нового походу на Балкани. В ході якого захоплює столицю болгар – Пловдив. 969 року помирає княгиня Ольга і Святослав, бувши язичником, дозволив поховати її за християнським звичаєм.

Після її смерті він провів адміністративну реформу та заклав принцип монархічного правління, коли в різних землях Київської держави правлять не племенні князі, а представники єдиної династії. У 970 р. розділив між синами: Ярополкові дістався Київ, Олегові – Древлянська земля, а Володимиру – Новгород.

Царгород не міг миритися з тим, щоб київська влада зміцнилася на Балканах. Попереду у князя Святослава була найважча війна в його житті – війна з єдиною наддержавою того часу, великої Візантійською імперією. В цей час  на константинопольський трон сів талановитий воєначальник Іоанн Цимісхій.

Перше зіткнення  військ Іоанна Цимісхія та Святослава Ігоровича відбувається біля Адріанополя і закінчилося перемогою князя. Імператорська армія зазнала значних втрат. З чим не міг змиритися візантійський правитель. В цьому бою втрачають основні свої сили і печеніги, а їх залишки підкуплені візантійцями повертаються додому.

Уквітні – липні 971 році почалася облога  Доростола. Героїчна оборона Доростолу тривала 65 днів і докладно описана грецькими істориками. Битва не визначила переможця і знесилені сторони розпочали мирні переговори. За ними Святослав змушений був відмовитися від завойованих земель у Подунав’ї та не мав права вести на цих територіях військові дії. Князь також зобов’язувався надавати допомогу імператору у боротьбі проти арабів. Натомість візантійці випустили русичів з міста та надали їм все необхідне для повернення додому. Таким чином, плани Святослава щодо створення Дунайсько-Дніпровського державного об’єднання  зі столицею в Переяславці на Дунаї зазнали краху.

Балканські війни Святослава закінчилися для Києва безрезультатно. До того ж балканські війни, які так блискуче починались для княжого війська, поряд з незліченною кількістю жертв, забрали багато матеріальних і технічних засобів та тільки послабили Київську державу.

З осені 971 по весну 972 року був розіграний останній, трагічний акт політичної боротьби між Київською Руссю та Візантійською імперією.

З повідомлення Скілиці стає зрозуміло, що посол греків, повідомивши печенігів про повернення Київського князя на батьківщину і попросивши їх забезпечити безпечний прохід русів через свої володіння, отримав відмову(очевидно навіть кочовий народ не зміг простити загибель своїх кращих мужів, що ходили пліч опліч з великим князем, та і здобутки їхні повинні були бути значно більші ніж відкупні візантійців). Однак Святославу про цю відмову не повідомили, і він рушив уверх Дніпром цілковито упевнений, що його прохання про посередництво буде виконано. У цьому вирішальному дипломатичному двобої останнє слово залишилося за візантійським імператором.

На шляху до Києва в 972 році ослаблене військо Святослава потрапило в засідку, влаштовану на острові Хортиця кочівниками-печенігами.

Доблесний лицар і останній князь дружинної епохи в історії Київської Русі, ймовірно, став жертвою підступної змови. Русичі хоробро билися, але, на жаль, сили були нерівні. Загиблому в бою Святославу відрубали голову, а з черепа зробили чашу для своїх ханів, що  свідчить про збереження у печенігів релігійного і воєнного людоїдства (каннібалізму)  первісних епох. Ці звичаї були пов’язані з уявленнями про перехід долі, хоробрості, сили від ворога переможцю.  Печеніги були вражені мужністю князя Святослава і його дружини.

Так закінчив свій шлях славний воїн, про якого сказав літописець: “Чужого шукаючи, своє втратив”.  В історію він увійшов як відважний лицар і талановитий  полководець, який зміцнив зовнішньополітичне становище  Київської держави.                                                                                                                                             Великий київський князь Святослав (Хоробрий) – великий київський князь, який заслужив  неоднозначних оцінок відомих істориків. Так,

•Микола Карамзін (1766-1826) назвав його “Олександром (Македонським) нашої давньої  історії”;

•професор Сергій Соловйов (1820-1879) вважав, що князь був “воїном, який зі своєю відбірною дружиною залишив  Руську землю для подвигів віддалених, славних для нього і непотрібних для рідної землі”.

•радянський академік  Борис Рибаков (1908-2001) охарактеризував Святослава  як великого завойовника, що створив на карті Європи “єдиним шабельним ударом” величезну державу від завойованих ним в’ятичів (сучасних московитів) до Північного Кавказу;

М. Грушевський, називав його «запорожцем на престолі»,