Петро Конашевич

Однією з найвідоміших та водночас найзагадковіших постатей в історії України є гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Про народження та дитинство майбутнього козацького ватажка майже нічого не відомо. Між науковцями дотепер ведуться дискусії стосовно року народження славетного полководця. Серед імовірних вказуються 1550 та 1578 рр. Загальноприйнятою ж датою появи на світ майбутнього гетьмана є 29 червня 1582 року (саму ж дату народження вчені прив’язали до православної традиції називати дітей на честь святих, дні яких були найближчі до народження малюка, а свято Петра і Павла відзначається саме 29 червня-ст.ст.).

Народився ж Петро в селі Кульчиці Перемишильської землі Руського воєводства Королівства Польського (нині Самборський район Львівської області) в родині православних шляхтичів Конана та Мокрини Попелей-Конашевичів. Досягнувши шкільного віку, він здобуває початкову освіту у Самборському навчальному закладі (1589-1592 рр.) Протягом наступних шести років (1592-1598 рр.) навчається у славнозвісній Острозькій колегії. По завершенню навчання молодий Конашевич переїздить до Львова, де працює у польських магнатів Конецпольських. Згодом доля приводить його до Києва. Тут освічений юнак заробляє собі на хліб як домашній учитель та помічник земського судді Яна Аксака. З яких причин Сагайдачний залишив перспективні посади та подався до Січі, інформація відсутня, але відомо, що майбутній ватажок з’являється там наприкінці XVI століття. Однією з причин такого кроку могло слугувати нашестя татар на українські землі, безчинства яких обурювали юнака. Також до появи на Січі міг підштовхнути наступ католицизму на православ’я, поборцем якого був український шляхтич ( ще за часів навчання в Острозі він виступав на захист своєї віри, написавши твір «Пояснення про унію», у якому засудив діяння католиків та висловив невдоволення Берестейською унією).

На Запорожжі Конашевич починає як звичайний козак, але швидко, завдяки своїй відвазі та освіченості, здобуває повагу та авторитет. Петро вправно володіє луком та стрілами (за одну хвилину він міг випустити 12 стріл, які лягали точно в ціль), за що і отримує від козаків прізвисько «Сагайдачний» (вправно володіти цією зброєю його змалку навчав батько Конаш, який займався підготовкою лучників до королівського війська). Замінивши перо на шаблю, він невдовзі проходить хрещення боєм. Свою військову кар’єру він починає восени 1600 р. під час походу до Молдовського та Волоського князівств, де козаки допомагали Речі Посполитій відновити свій вплив. Протягом наступних трьох років (1601-1603 рр.) Конашевич удосконалює свою військову майстерність під проводом козацького ватажка Самійла Кішки в боях зі шведами на берегах Балтійського моря. Вже в цих військових баталіях Сагайдачний стає одним із лідерів козацького війська. Козаки обирають його обозним (начальник артилерії), а згодом і гетьманом. Одна з головних заслуг молодого гетьмана полягає в тому, що він проводить військову реформу та формує із слабо організованих козацьких загонів регулярне військо, вперше поділивши його на полки та сотні. Сагайдачним також була введена сувора дисципліна, з козацтва були вигнані кримінальні елементи та анархісти, в походах було заборонено вживати горілку (за порушення цього правила козака могли навіть покарати на смерть), запроваджено легку та маневрову артилерію, розширено козацьку флотилію. Стосовно часу обрання Петра Конашевича персоною номер один на Січі, серед науковців точаться також тривалі дискусії. Зокрема, Д. Яворницький у своїх працях вказує на 1606 р., В.Антонович та М.Грушевський вважають роком обрання 1614р. Загальноприйнятим варіантом в українській науці прийнято вважати 1616 рік, коли в письмових джерелах Сагайдачний вперше згадується як гетьман. Як би там не було, а вдалі морські походи козаків 1606-1616 рр. пов’язують саме з цим славетним українцем. Саме в цей період козаки звертають свої погляди до Кримського ханства та Османської імперії, повертаючи їм борг за знущання над українським народом. Козаки на чайках під проводом Сагайдачного здійснюють ряд походів, які сколихнули всю тодішню Європу. В 1606р. вони здобувають турецьку фортецю Варну, 1607 р. захоплюють Перекоп та Очаків в Криму, в 1608-1609 рр. атакують Кілію, Білгород та Ізмаїл в гирлі Дунаю, в 1613-14рр. наводять жах на все турецьке узбережжя, захоплюючи Трапезунд та беруть в облогу Синоп, у 1615 р. нападають на Стамбул, знищивши все передмістя, 1616 р. був розгромлений найбільший невільничий ринок у Кафі та взято штурмом Синоп і Трапезунд. Козаки під проводом Сагайдачного наскільки вправно володіли мистецтвом морського бою, що їм не могла протистояти навіть могуча османська флотилія. Сучасники писали, що козацтво тримало під контролем чи не всю акваторію Чорного моря (турецька флотилія, перш ніж вийти зі своїх портів, навіть висилала розвідників дослідити, чи не плавають десь запорожці). Налякані турки звертаються до поляків з вимогою приборкати козаків. Влада Речі Посполитої не була зацікавлена у конфлікті з Османською імперією і приймає рішення: для перемовин з козаками утворити урядову комісію, метою якої мала стати заборона морських походів. Сагайдачний був мудрим керівником і хоч не був задоволений таким розвитком подій, розуміючи, що боротися на два фронти у козацтва забракне сил, погоджується на перемовини. Козацтво ж, осліплене успіхами блискавичних походів, не підтримує гетьмана і відбирає у Конашевича булаву, передавши її Дмитру Барабашу. Під проводом останнього козаки проводять ще один успішний похід на турецьке узбережжя, що викликає неабияку лють у султана. До Речі Посполитої була направлена каральна місія, яка лише завдяки вправності дипломатів не переросла у війну і закінчилась мирними переговорами. Тепер перед поляками стояло ультимативне завдання приборкати непокірних січовиків. Коронний гетьман Речі Посполитої С.Жолкевський викликав козаків для перемовин в урочище Суха Вільшанка. Поляки висунули вимоги, за якими мала скорочуватись кількість реєстрового війська, а обрання нового гетьмана мало відбуватися лише за згоди короля. Неспроможність домогтися кращих умов договору призводить до розбрату в козацькому середовищі, повалення влади Барабаша та поновлення Сагайдачного як лідера січового товариства (31жовтня 1617р.) Вступивши в перемовини з поляками, він вимагає збільшення козацького реєстру в обмін на покору королю і припинення морських походів. Польський сейм спочатку відмовляється приймати такі умови, але їхнє рішення різко зміниться в 1618 році, коли королевич Владислав був розбитий у поході на Московське царство та потрапив в оточення. Роль спасителів випала саме січовикам з їхнім полководцем. Сагайдачний, розуміючи патову ситуацію, в яку потрапили поляки, підвищує ставку, вимагаючи від сейму розширення підвладної території, збільшення козацького війська та свободу православної віри. Цього разу всі вимоги були прийняті. На знак підтвердження гетьману були прислані клейноди. Зібравши 20-тисячне військо, Сагайдачний вирушає на московщину, де наводить жах на її захисників (було захоплено Лівни, Путивль, Єлець; розбито війська князів Д.Пожарського і Г.Волконського), визволяє королевича і майже бере саму Москву (коли до взяття міста залишалось зовсім трішки гетьман чомусь віддав наказ відступити, можливо, залишаючи таким чином можливість вирватись з- під влади ненадійних поляків). З походу гетьман повертається не відразу на Січ, а у Київ, де його проголошують «Гетьманом над Київською Україною та Гетьманом всього війська Запорозького». Але це не було головною причиною, гетьман не був марнославним. Справа в тому, що з Москви гетьман повернувся з почесним гостем – Єрусалимським патріархом Феофаном, який на проханням великого полководця висвячує ігумена Михайлівського монастиря Іова Борецького Київським митрополитом (7 жовтня 1620 р.) Ця незначна на перший погляд подія насправді відновлювала Київську метрополію та дала змогу виростити нових православних священнослужителів, які в свою чергу не дали згубити православ’я. Після цих подій і саме козацтво могло офіційно виступати на захист власної віри. Звичайно, католицький сейм відмовився визнавати митрополію, але знову їхнє рішення змінила війна. В тому ж таки 1620 році Туреччина нападає на Річ Посполиту та завдає їй поразки в головній битві під Цицорою, де гине і коронний гетьман Речі Посполитої С.Жолкевський. До завоювання Речі Посполитої турками лишалося кілька битв. Це чудово розумів і польський король, який знову звертається до Сагайдачного, як до єдиної людини, яка може врятувати державу. Конашевич домагається від короля визнання автономної козацької республіки на чолі з обраним гетьманом та вирушає до Хотинської фортеці, до якої вже впритул підійшла турецька армія. На знак вірності обіцянкам король відправляє з гетьманом свого сина, довіряючи життя найдорожчої людини козацькому ватажку. Згодом саме козацьке військо завдасть поразки османській армаді під час Хотинської битви 1621 р. та пожене турків світ за очі. Більше Османська імперія не прагнутиме захопити всю Європу.  На жаль, та битва мала і сумні наслідки для України. Саме в цій битві отруйною стрілою був поранений козацький гетьман. На королівській кареті його направляють до Києва, де від ускладнень він все ж таки помирає (10 квітня 1622 р.). Поховали Сагайдачного в Богоявленському соборі Київського Братського монастиря. Перед смертю гетьман заповідав усе своє майно на освітні, благодійні та релігійні цілі. По собі Сагайдачний залишив сина Лукаша від дружини Анастасії Повченської з якою він був одружений ще 20-річним. Про долю нащадка відомого гетьмана достоменно не відомо.