Iсторико-патрiотичний клуб

"Алатир"


Яке прекрасне рідне слово! Воно — не світ, а всі світи.

— Володимир Сосюра

Богдан Хмельницький

  Життя чи не найвідомішого гетьмана України, а особливо молоді літа, сповнене таємниць. Про народження та юність славетного українця майже не збереглося згадок, тому між вченими і до тепер точаться гострі суперечки. Лише прослідкувавши історію життя його батьків, можливо виявити деяку послідовність і зробити певні припущення щодо початку життя майбутнього полководця. 25 грудня 1595 р. в родині Михайла Хмельницького та козачки Анастасії Федорівни з’являється син, якого нарікають Зиновієм, а під час хрещення той отримує друге ім’я, яким і користується в майбутньому – Богдан. Серед імовірних місць народження майбутнього козацького ватажка існує декілька версій – Чигирин, Суботів, Жовки. За переказами, батько Богдана – Михайло Хмельницький, зазнавши баніції та інфамії (кінецьXVIст.) за якісь «злодіяння» в Речі Посполитій і був вимушений покинути свої маєтності. Прихисток в 1594 р. йому надала сім’я коронного гетьмана Речі Посполитої Станіслава Жолкевського, з яким батька вочевидь пов’язували давні стосунки (за однією із версій, рід Хмельницьких походив з с. Хмельники у Перемишильській землі, де неподалік у Красноставі знаходився родинний маєток Жолкевських, за іншою – батьківщиною є село Хмель , що в 20 км. від м. Люблін і в 20 км. від села Жулкєвка – батьківщини тих самих Жолкевських). Отримавши притулок, Михайло протягом десяти років ніс службу при дворі товариша спершу в с. Турчинка, а потім, допомагаючи розбудовувати місто Жовки. Судячи з такого перебігу подій, імовірним місцем народження Богдана є саме цей населений пункт Західної України. У Чигирин сім’я Хмельницьких перебереться лише після одруження (1605р.) дочки Станіслава Жолкевського – Софії з старостою Корсунь-Черкаського староства Яном Даниловичем, який запросить Михайла до себе на службу за проханням свого тестя. Як писав Григорій Грабянка у своєму літописі, «Михайло Хмельницький через Жолкевського в люди вибився». Тобто до Чигирина Богдан приїхав уже в юному віці,а хутір Суботів його батьку було даровано ще пізніше. Виходячи з цього, початкову освіту майбутній козацький ватажок починає здобувати в школі при церкві Різдва Христового у місті Жовки, а після переїзду в одній із шкіл Чигирина (деякі вчені стверджують, що його направили навіть в одну із шкіл Києва). Через деякий час Жолкевський забирає здібного юнака до навчання у Львівську єзуїтську колегію ( у таких навчальних закладах не прийнято було навчатись православним, але хто міг відмовити Жолкевському, котрий заснував цей заклад у Львові 1608 р.) де той проводить п’ять років свого життя. В колегії Богдан здобуде ґрунтовну освіту, опанувавши риторику, письмо та досконало вивчивши польську та латинську мови (не кажучи вже про інші науки). Змалку батько вчив його вправно володіти луком та шаблею. Повернувшись після навчання до Чигирина, він почав відточувати ці навички на практиці,відбиваючи набіги татар на українські землі. В одному з таких боїв вправного козака помітив легендарний Петро Конашевич-Сагайдачний і залучив до участі у поході козацького війська на Москву в 1618р., де той відзначиться не лише своєю спритністю і відвагою, а й врятує королевича Владислава, чим здобуде приязне ставлення останнього на все його життя. Після повернення з походу Богдан служить у сотні батька. У 1620р. Станіслав Жолкевський бере у молдавський похід Хмельницьких. Цього року товариство з галицьким шляхтичем позначилось чорними сторінками в біографії майбутнього козацького ватажка. В битві під Цицорою гине його батько (разом із самим Жолкевським), а сам Богдан потрапляє у полон до турків. Ув’язнення «Хмель» починає на галері, але від тяжкої каторги його виручають знання іноземних мов. Саме у полоні він удосконалює свої знання турецької і його швидко помічають. Інформація про освіченого полоненого доходить навіть до Капудана-Паші – командувача турецького флоту. Він наказує звільнити Богдана від веслувальної роботи і направляє його до свого двору, щоб той слугував там товмачем (перекладачем). Через деякий час Хмельницькому вдається повернутись на рідну землю (1622р.) (За однією версією йому вдається втекти з неволі, за іншою – його викупляють товариші на чолі з самим Сагайдачним). В Україні Богдан повертається до родинного хутора – Суботів та несе службу в Чигиринському полку. Мати невдовзі виходить заміж за королівського жовніра Василя Ставицького і переїжджає з тим на землі Білорусії. Так гетьман стає не лише єдиним власником батьківських угідь, а й почувається надзвичайно самотнім. У 1625р. заповнюється порожнеча в його серці. Богдан одружується з чарівною сестрою свого товариша Якима Сомка – Ганною. Вороже ставлення до гнобителів українських земель та вбивць батька з часом у нього не зникає і в подальшому він приймає активну участь у морських походах козацького війська на береги османів. Був Богдан і активним учасником Смоленської кампанії 1632-33рр., де за вдалу боротьбу з московітами отримав від Владислава особливий дарунок – золоту шаблю. Не забуває він і про рідний край. На початку польського свавілля бере участь у селянсько-козацьких повстаннях 1637-38рр. під проводом Павла Бута і Дмитра Гуні. Ці повстання закінчуються поразкою, а капітуляцію якраз підписує сам Хмельницький як військовий писар (Боровиця 24 грудня 1637р.) Ватажки повстань згодом будуть показово страчені, але самого Богдана дивом оминає така доля (вочевидь на це вплинули його заслуги перед польською короною та і Владислав пам’ятав свого спасителя). У 1638р. він також став членом козацького посольства до короля, метою якого було порозуміння січовиків з Річчю Посполитою. Але, як відомо, за Ординацією Війська Запорозького уряд позбавив козаків автономії, відтак і сам Богдан позбувся звання писаря і зайняв посаду одного з сотників Чигиринського полку. Наступні роки він приділяє розвитку свого маєтку. В 1644 році до Хмельницького звертається посол Франції з метою залучення козаків у Тридцятилітній війні проти Іспанії. Відтак той на два роки з трьома тисячами козаків вирушає у далекий похід. У вирішальних боях козаки змусили говорити про себе і завоювали повагу чи не всієї Європи. Зокрема, вони всього за одну ніч взяли іспанську фортецю Дюнкерн, яку французи не могли підкорити протягом кількох десятиліть (у цій битві відзначився ще один козацький ватажок – Іван Сірко). При повернені (1646р.) представники козацької старшини отримали від Владислава IV два привілейних листи, за якими козацький реєстр мав збільшитись до 12 тис. та надавалося право вільно ходити в походи проти Османської імперії (ці права були таємні і мали війти в силу при оголошенні Речі Посполитої війни туркам). Такий розвиток подій неабияк підніс настрій чигиринського сотника, але так було не довго… Вже в 1647р. польська шляхта переповнює чашу терпіння Хмельницького і стримати його було вже не можливо. Скориставшись відсутністю Богдана, чигиринський підстароста Д.Чаплинський напав на його хутір Суботів, розгромив та фактично відібрав. Під час нападу було жорстоко побито найменшого сина – Андрія, який від отриманих травм невдовзі помирає. Не переживши від такого горя, згодом залишає цей світ і дружина Ганна. Чаплинський під час нападу викрав іншу жінку, яка була вихованкою у сім’ї сотника, Мотрону (Олену) та силоміць одружив на собі. Хмельницький спочатку домагається повернення батьківщини мирним шляхом, звертаючись до сейму і навіть до короля, але боротися із свавіллям магнатів було марною справою. Розбиратися в польських судах проти польської знаті також було марною справою, тим паче що Богдан не мав документів на свої землі (батько Хмельницького – Михайло отримав хутір за кресовим звичаєм без оформлення диплому (документу)) У кінці 1647р. за такі намагання його навіть намагались знищити, наказавши заарештувати та стратити. За однією з версій, уникнути смерті та втекти з-під арешту йому допомогла кохана Мотрона. Того ж року Хмельницький разом з сином Тимошем вирушає на Запоріжжя. 25 січня 1648р. разом з невеликим загоном козаків захоплює Січ (на його бік виступить більшість реєстрового товариства) та виганяє польську залогу. Невдовзі Хмельницького в козацькій вольниці обирають гетьманом. З таким перебігом подій, звичайно, не хотіли миритись поляки, які сприйняли такі дії козацького ватажка як акт непокори і змушували його готуватися до майбутніх протистоянь. Гетьман починає збирати сили. Було проведено успішні переговори з реєстровцями, що пристали на бік повстанців. До українського народу були направлені грамоти – універсали,які мали піднімати населення на боротьбу з польською кривдою. Вже в 1648 р. Хмельницький виявляє себе віртуозним дипломатом. Розуміючи, що в козацькому війську не вистачає кінноти, він направляється до своїх злісних ворогів – османів з проханням допомоги у боротьбі. Турки звичайно були зацікавленні в ослабленні Варшави, тому наказують кримському ханству надати допомогу козацькому ватажку (щоб Богдан їх не зрадив татари під час візиту до Бахчисараю для своєї гарантії з залишають в себе його сина – Тимоша). Так до березня 1648р. до гетьмана пристало понад 6 тис. реєстровців та прибуло близько 4 тис. татарської кавалерії. Замість дипломатичного вирішення питання поляки починають вирішувати питання за допомогою сили, організувавши каральний похід 30-ти тисячного війська на чолі з М.Потоцьким і М. Калиновським. В ході перших боїв під Жовтими Водами (16 травня 1648р.) і Корсунем (26 травня 1648р.) польська армія зазнає нищівної поразки. Війська Богдана спокійно доходять до самої білої Церкви, де начебто закінчувалась територія тодішньої козацької вольності. Тепер можна було і відпочити, адже першочергове завдання було виконано (козаки повернули собі свої території, ненаситні шляхтичі і магнати були вбиті або вигнані, реєстровці були нарешті вільними). Після вдалих бойових дій гетьман навіть пише листа Владиславу ІV з вимогою затвердити здобуті привілеї. Але король не в змозі допомогти давньому товаришу так як знаходився при смерті і невдовзі помирає наприкінці травня того ж року. В кінці літа 1648р. польський сейм збирає нову 40-тисячну армію і направляє на придушення повстання Хмельницького. Довідавшись про це, гетьман з козаками направляється їм на зустріч. 23 вересня 1648р. поляки були вщент розгромлені під поселенням Пилявці. Продовжуючи свій наступальний рух, повстанці в листопаді 1648р. оточують Львів та Замостя. Тверезо оцінивши свої сили (міцні фортеці потребували тривалої облоги, а в рядах козаків панувала чума, провіант майже закінчився і наступали сильні морози), Богдан укладає з поляками перемир’я і повертається на Наддніпрянщину. 2 січня 1649р.козацьке військо урочисто вступило в Київ. Гостем на тому дійстві був єрусалимський патріарх Паїсій, котрий невдовзі надасть великому гетьману титул «князя Русі». Цей же патріарх обвінчає овдовілого Богдана з Мотроною, котру він забрав у Чаплинського, відплативши тією ж монетою (проте, щасливим у шлюбі не довелося бути гетьману і цього разу, невдовзі (1651р.) кохану за зраду стратить його син – Тиміш). Осмисливши масштаби підтримк и серед населення, Хмельницький переосмислює головні цілі повстання і задумується над створенням незалежної держави. Мир з поляками був короткотривалим. Новоспечений польський король Ян ІІ Казимир, зібравши нові сили вже в квітні 1649р. починає наступ на українські території. 10 липня козацько-татарські війська оточують частину його війська у Збаражі, а вже 15 липня в облогу біля Зборова потрапляє і він сам. У Богдана були всі шанси остаточно розбити польську армію і поставити крапку в їхніх намірах, але цього разу його зраджують підкуплені татари, змушуючи підписати перемир’я. 18 серпня 1649 року було підписано «Декларацію Його королівської милості Запорозькому Війську на дані пункти»(Зборівську угоду). Згідно з нею Богдану вдалося досягнути лише автономії і лише в Київському, Чернігівскому та Брацлавському воєводствах. Проте Хмельницький починає формувати державність (вперше після розпаду Київської Русі комусь вдалося відновити хоч фактичну незалежність на українських землях). Створює центральні та місцеві органи влади, впроваджує козацькі закони, запроваджує новий адміністративно-територіальний поділ. Особливу увагу гетьман приділив зовнішнім відносинам, налагодивши зв’язки з Османською імперією, Швецією, Кримським ханством, Трансильванією, Венецією, Росією. Дії козацького ватажка сприяють відновленню національно-культурного та релігійного духу. Влітку 1650р., щоб запобігти впливу Речі Посполитої на Молдову, Хмельницький направляє туди козацько-татарське військо і примушує тогочасного господаря Василя Лупула підписати договір та обіцяти видати заміж його дочку Розанду за свого сина Тимоша. Поляки в цей час 10 лютого 1651р. несподівано нападають на козацькі території, а в червні того ж року відбувається вирішальний бій біля м. Берестечка. В ході того протистояння козаків знову зраджують татари , котрі залишили місце битви (тікаючи, татари викрадають і самого Богдана). Зрештою, опинившись в складному становищі та ще й без свого ватажка, козацтво зазнає поразки. Вибравшись з неволі, Хмельницький вимушений був підписати новий договір у м. Біла Церква (Білоцерківський мир). За ним територія Богданової автономії зменшилась і обмежувалась лише Київським воєводством, гетьман позбавлявся права вести зовнішні відносини, на інші території поверталась польська шляхта зі своїми правилами і законами. Навесні 1652р. гетьман висилає Тимоша до Молдови для одруження з Розандою, шлях тому перегороджує 30-ти тисячне польське військо. Поспішивши на допомогу, батько розбиває поляків (2червня 1652р.) під Батогом. А вже в серпні діти володарів одружуються. 15 вересня 1653р.в ході повстання в Молдові син гетьмана гине, після чого він покидає свої плани на союзні відносини з цією державою. Богдану знову був необхідний надійний союзник. Так як вибору особливого не було то він вирішив шукати союзника у Москві. Ті не досить прихильно ставилися до такого союзу, але, зваживши на те, що Богдан може підписати угоду з Османською імперією (що було для них вкрай небажано) починають переговори. Зрештою, 1654р. були підписані Березневі статті, за якими козацька держава входила під протекторат московського царя на правах цілковитої автономії. Московські війська розпочинають війну проти Речі Посполитої і майже досягають її розгрому. Але у 1656р. у Вільні між ними був підписаний мир, який не враховував інтереси козацтва (Богдана вкотре було зраджено). У 1657р. Хмельницький робить останню спробу зробити Україну вільною, уклавши союз з королем Швеції Карлом Х та семиградським князем Ракочієм про переділ Польщі ( внаслідок якого Україна і мала отримати таку бажану незалежність). Але цим планам не дав здійснитися московський цар, який змусив гетьмана розірвати цей союз. Не досягши бажаного, Хмельницький, тяжко захворівши, помер 6 серпня 1657р. і був похований в церкві родинного хутора Суботів. За два місяці до смерті на козацькій раді в Чигирині він склав свої повноваження, а козаки обрали гетьманом його сина – Юрія. Останні роки гетьману таки посміхнулося кохання в 1651р. він одружився з мудрою жінкою з міста Корсунь – Ганною Золотаренко, яка і супроводжувала його до самої смерті. Крім синів, у гетьмана було ще чотири доньки. Катерина (Олена) була дружиною Павла Тетері, Степанида – Івана Нечая, імена інших невідомі, але одна з них була за корсунським сотником Глизьком, а інша за новгород-сіверським козаком Мовчаном. Сам же гетьман в пам’яті українців залишиться як неперевершений військовий та політичний діяч. Творець ідеї відновлення незалежності, що сколихнув тогочасну Європу, вкотре нагадавши про дух українського народу.

Розробка сайтів - Віталій Ткач