Володимир Мономах

Одним із видатних князів Русі-України, славним представником нащадків Ярославичів був відомий київський та переяславський князь Володимир Всеволодович, якого ми більше знаємо як Володимир Мономах.

Для сучасників він був перш за все зразком християнського правителя, а вже потім дипломатом та полководцем.

За часів його князювання  (1113-1125) – було покращено як політичне так і економічне становище тогочасної держави. Головними принципами, якими послуговувався у своєму правлінні князь, були приборкання гордовитості та уникнення гріхів. Крім того, князь переконував, що потрібно дотримуватись праведності, оскільки саме вона здатна подолати все неправедне, що є у світі.

Народився майбутній князь 26 травня 1053 р. При хрещенні отримав ім’я Василь.  Батьком його був Всеволод Ярославич, а матір’ю була дочка візантійського імператора Анна, а тому його дідусями були відразу двоє видатних діячів того часу: по батьковій лінії – Ярослав Мудрий, а по материній – Костянтин IX Мономах. Саме тому Володимира Всеволодовича і називають «Мономахом».

Майбутній князь отримав хорошу освіту, а свої дитячі роки провів у прикордонному місті Переяславі, де в той час княжив його батько після смерті Ярослава Мудрого. Час був  складний, а тому досить часто траплялись конфлікти з торками (тюркськими племенами) і, крім того, розпочалися напади половців.

Так вже у 12-му віці він розпочав свою військово-політичну діяльність. У 1068 р. бере участь у складі війська русичів у битві на Альті проти половців. А через 10 років, коли його батько посів київський престол, Володимир отримує Чернігівське князівство та Смоленську землю. Попри це йому довелось допомагати батькові у боротьбі як з внутрішніми, так і з зовнішніми ворогами. Він брав участь у походах не тільки проти половців, а й допомагав полякам у війні проти чехів, а також виконував деякі дипломатичні доручення свого батька.

Після смерті Всеволода Ярославича Володимир Мономах активно виступає за єдність Київської Русі. В цей період не тільки посилились набіги половців, а й розпочалися часті міжкнязівські чвари. Щоб їх припинити та об’єднати князів, він був ініціатором Любецького (1097), Витичівського (1100) та Долобського (1103) з’їздів князів.

На першому з’їзді князів було запроваджено вотчинний спадковий принцип володіння землями та князівствами. «Хай кожен тримає отчину свою і не зазіхає на землі один одного» – таким було рішення з’їзду, проте князі порушували любецькі домовленості.

Любецький з’їзд князів. Радзивіллівський літопис

На Долобському ж з’їзді завдяки пристрасній промові Володимира Всеволодовича було схилено князів до об’єднання, що принесло русичам перемогу над половцями.

Одне із зображень Володимира Мономаха, що дійшло до нас із літописів

Протягом 1094-1096 рр. він витіснив їх за межі держави, а потому у  1103, 1107, 1109 та 1111 рр. Мономах організував і здійснив переможні походи об’єднаних військ русичів проти половців.

Військам Володимира вдалось дійти аж до Азовського моря, внаслідок чого кочівники змушені були відійти у степи Південного Уралу.

У 1113 р. у Києві спалахує повстання після смерті  князя Святополка Ізяславича. Міщани та селяни були невдоволені свавіллям бояр та лихварів. Київська верхівка запросила Володимира Мономаха зайняти київський престол та придушити повстання. Князь відразу розправився з повсталими, проте пішов на ряд поступок, зокрема, було прийнято закон, згідно якого  зменшено рези (тобто відсотки) за позики на 25 %, а також скасовувалося холопство за борги. Пізніше ці нововведення увійдуть до розширеної редакції прийнятої Ярославом Мудрим «Руської правди» та отримають назву «Статут Володимира Мономаха». Він був першим, хто встановив контроль за діяльністю лихварів та землевласників, а також розвивав зовнішню торгівлю в інтересах власного народу.

За період свого правління у Києві Володимир Мономах утвердив централізовану монархічну форму правління по всій території своєї держави та на певний період зупинив процес роздроблення Київської держави, яка почала занепад після смерті його діда Ярослава Мудрого. Стабільність у державі трималася на авторитеті князя, за присутності загального ворога (тобто половців) та концентрації всієї повноти влади в руках Володимира Мономаха.

За час свого правління київському князеві не вдалось тільки підкорити Галицьку та Чернігово-Сіверську землі, які були у володіннях Ростиславичів та Святополковичів. Також не підкорився і Полоцьк, де правили Всеславичі. Своїх посадників мав князь і в містах по Дунаю.

Період правління Володимира Мономаха – час розквіту культури Київської Русі. В Києві та в інших містах були збудовані численні храми, які оздоблювались настінним живописом. У той час, зокрема, було збудовано Михайлівський Золотоверхий та Видубицький монастирі у Києві. Крім того, була збудована прекрасна церква на р. Альта, де загинув свого часу князь Борис.

Саме за ініціативи Володимира Всеволодовича видубицький ігумен Сильвестр уклав на основі писань Нестора-літописця знамениту пам’ятку давньоруської літератури – «Повість минулих літ».

Сам же князь в 1117 р. написав «Повчання дітям», яке адресувалось його дітям і було вміщено в Лаврентіївський літопис. В ньому були сформульовані основні настанови князя своїм нащадкам, правила та закони тогочасного суспільства, а також прості християнські поради: «А над усе не забувайте убогих… і не давайте сильним погубити людину… Також бідного смерда і вбогу вдовицю… Більше всього шануйте гостя, звідки б він не прийшов: чи посол, чи знатний, чи простий, всіх пригощайте… Цим прославиться людина по всіх землях».

Володимир Мономах зміцнив становище Русі-України на міжнародній арені, зокрема, його дочка Марія була одружена з Леоном Діогеновичем з імператорського дому Романа IV Діогена. У самого ж Володимира дружина Гаральда була дочкою англійського короля. Син Мстислав був одружений із шведською принцесою Христиною, яка була дочкою короля Стейкельса. Онука ж його була дружиною імператора Іоанна Цимісхія II.  Як бачимо, Володимир на міжнародній арені продовжив політику свого діда Ярослава Мудрого і потрібно визнати, що це було дійсно вдалим кроком, адже він мав родинні стосунки з досить сильними діячами того часу.

Помер Володимир Мономах 19 травня 1125 р. поблизу Переяслава у 73 роки. Поховано видатного князя у Києві, у соборі Святої Софії. Того ж року кияни обрали спадкоємцем сина Володимира Мстислава, який теж деякий час утримував державу у стабільності та злагоді. Проте після його смерті вже розпочався процес феодальної роздробленості Київської Русі, який знаменував собою занепад Києва як центру могутньої держави. Довершить пізніше цей період навала монголо-татар.

«Слава його пройшла по всіх країнах, особливо ж був він страшний поганцям (язичникам); був він братолюбець і нищелюбець і добрий страждальник за Руську землю», – саме такими словами варто закінчити оповідь про цього безперечно сильного та талановитого князя.