Iсторико-патрiотичний клуб

"Алатир"


«Тільки – но ви станете на нашу точку зору, ми з вами цілком погодимося»

— Моше Даян

Аскольд

Аскольд – останній з династії Києвичів.

 

http://alatyr.club/person/askold.pngНе менш загадковою історичною постаттю, ніж князь Кий, є інший легендарний діяч Київської держави ІХ століття – Аскольд. 860 року сталася подія, що вразила середньовічний світ. То був похід Русі під проводом князя Аскольда на столицю Візантійської імперії -Константинополь. Нестор записав у своєму творі: Коли почав царювати Михаїл (імператор Візантії з 842 р.), стала так прозиватися Руська земля. Дізнались ми про це тому, що за цього царя приходила Русь (війною) на Царгород, як пишеться про це в літописанні грецькому (візантійському). Ось чому з цієї пори почнемо (розповідь) і число (лік рокам)”. На думку літописця, експедиція Аскольда на Царгород ознаменувала початок давньоруської історії, стала ключовою подією в житті Київської держави, одним із засновників якої і був, певно, цей князь.

Хто ж такий був Аскольд? Свідчення давньоруських літописів про нього неясні й часом суперечливі. Про дитячі та юнацькі роки князя в історичних джерелах того часу не згадується. Викликає багато суперечок сама Аскольдова постать. За свідченням «Повісті минулих літ» – Аскольд і Дір були боярами Новгородського князя Рюрика, які захопили в Києві владу.

Питанням походження Аскольда займався М.Таубе *, який твердив, що Аскольд – швед, який прибув до Києва з дружиною через Західну Двіну і не мав нічого спільного з Рюриком.

Але поруч із гіпотезами про варязьке походження Аскольда, є й інші, про словянські корені князя. Зокрема, відомі історики О.Шахматов, Б. Рибаков доводили словянське походження князя«Осколда».

Крім давньоруських літописів, Аскольд згадується в працях польського історика XVст. Яна Длугоша. В його трактуванні Аскольд був полянським князем, нащадком Кия, легендарного засновника Києва.

В історії поруч з Аскольдом згадується і князь Дір. Ця постать досить загадкова. Ян Длугош припускає, що Дір був старшим, бо у деяких арабських джерелах згадується лише він (можливо, через малолітство Аскольда на той час). Так, арабський письменник Х ст. аль-Масуді у творі “Золоті копальні”, http://alatyr.club/person/askold2.pngбазуючись на більш ранніх свідченнях, повідомляє: “Перший з-понад усіх склабських (слов’янських) царів є цар Дір, він має великі міста й численні населені країни. Мусульманські купці прибувають до столиці його держави з різними товарами”.

М. Грушевський вважав, що Дір князював після Аскольда, а може й після Олега, дотримувався цієї думки і М.Таубе.

Митрополит Іларіон вважає, що правили вони одночасно.

У розповідях про перший та другий походи на Константинополь (860 та 866 рр.) згадуються обидва князі, тим часом, як третій похід (867 р.) та хрещення вже пов’язуються лише з Аскольдом. Можливо, саме після 866 р. сталася смерть Діра  і Аскольд починає княжити сам. Проте, у пам’яті народу до самої загибелі Аскольда (882 р.) Дір завжди залишається поруч із ним.

Похід на Візантію 860 р.  провістив про вихід Русі на арену світової політики. “Відправився Аскольд і Дір на греків і прийшов туди в 14-й рік царювання Михаїла. Цар же (імператор Візантії) був у той час у поході на агарян і дійшов уже до Чорної річки, аж коли єпарх (начальник міста) надіслав йому звістку, що Русь іде походом на Царгород… І повернувся цар. Ці ж (руси) увійшли всередину Суда і облягли Царгород двомастами кораблів” (“Повість временних літ”).

Як свідчить Никонівський літопис, Аскольд і Дір “чули про війну Візантії з арабами і тільки тому пішли на Царгород”. Князь вибрав найсприятливіший час для походу.

З візантійських джерел відома точна дата нападу Аскольда: 18 червня 860 року. На світанку того дня руські лодії стрімко вдерлись до Золотого Рогу – чомусь не був напнутий захисний ланцюг,- висадили десант і розпочали облогу циклопічних мурів візантійської столиці. Тому є підстави вважати, що вже на той час у русичів діяла військова розвідка. Незабаром потому наспіла й піша рать.

Никонівський літопис повідомляє, що імператор Василій І “сотворил мирное устроение” з Аскольдом. Кілька візантійських авторів, серед них Костянтин Багрянородний, згадують про укладення мирної угоди між Візантією й Руссю. Майже всі вони вважають хрещення князя Аскольда неодмінною умовою такої угоди. Найімовірніше, договір було підписано в Константинополі, куди близько 867 р. прибуло посольство з Києва. Візантія у 60-х рр. IX ст. зобов’язалась виплачувати Русі щорічну данину, а Русь за це – надавати військову допомогу південному сусідові. Напевне, Аскольдова угода забезпечувала привілейоване становище руських купців у Візантії, а візантійських – у Київському князівстві. Незабаром після підписання цієї угоди руське військо, виконуючи союзницькі зобов’язання, завдало удару арабам у південному Прикаспії, поблизу м. Абесгуна,- можливо, щоб послабити тиск Арабського халіфату на імперію в Малій Азії. З Никонівського літопису відомо ще про два походи Аскольда на Візантію.

Князь Аскольд продовжував вести активну зовнішню політику. За Никоновим літописом у 865 році він ходив на полочан, у 866році – на кривичів, у 867 році здобув визначну перемогу над печенігами. Тут його інтереси мали зіткнутися з очолюваним варягами (Рюрик, Олег) ранньодержавним об’єднанням, що утворилося навколо озера Ільмень.

Наддніпрянське Київське князівство за Аскольда досягло значної могутності, вагомим свідченням чого стали успішний похід русів на Костантинополь 860 р. і укладення з Візантією мирної угоди, вигідної й почесної для руського князя, а також підписання у той же час угоди з Баварією про взаємне постачання товарів.

http://alatyr.club/person/askold3.png

Однак подальша доля Аскольда вкрита серпанком таємничості. Джерела втрачають з поля зору його самого й очолюване ним князівство на два десятиліття. Літописи знову згадують про Аскольда лише у зв’язку з появою поблизу Києва його непроханого суперника – Олега, прозваного Віщим. За легендою, 882 року новгородський Олег, приставши човном до дніпровського берега, убив Аскольда і Діра, що князювали в Києві, і сів на князівський престол. За літописним переказом, зробив він це не у відкритому двобої, а підступним способом. Якщо вірити легендам, Аскольда поховали на місці загибелі, на правому березі Дніпра в урочищі, що в давнину називалося Угорським. Нащадків по чоловічій лінії у Аскольда історія не називає. Лише Никонівський літопис згадує про смерть сина Аскольда під час військових сутичок з болгарами у 867 році.«Іде Аскольд на болгар, і був убитий його син».

Князь Дір помер раніше Аскольда. На користь цієї теорії свідчить той факт, що поховані вони у різних місцях і, вірогідно, за різних обставин. Могила Діра знаходилася поблиhttp://alatyr.club/person/askold4.pngзу міста – “біля святої Ірини” (т.з. Дірів горб), тобто поховання сталося у спокійні часи і недалеко від місця упокоєння. Аскольда ж поховано неподалік місця його мученицької смерті в урочищі Угорське (Аскольдова могила). “И убиша Аскольда… и несоша на гору и погребоша на горе, еже ныне зовется Угорское, где ныне Ольжинъ дворъ; на той могиле постави Ольга церковь святого Николу”. На основі цього свідчення можна вважати, що християнським ім’ям Аскольда було Миколай. Ще В.М.Татіщев, вивчивши відомості про життя й смерть Аскольда, висловив думку, що оскільки Аскольд прийняв смерть за християнську віру, його можна вважати першим руським мучеником.

* Михайло Олександрович фон Таубе – відомий правник, історик, професор Харківського та Петербурзького університетів. Активний учасник підготовки умов та підписання Міжнародного Пакту з охорони культурних та історичних цінностей (Пакт Реріха), 1935. Після більшовицького перевороту 1917р. в Росії жив в еміграції.

Розробка сайтів - Віталій Ткач