Iсторико-патрiотичний клуб

"Алатир"


«Політика – це мистецтво управління людьми»

— Сократ

Бабин Яр

29 вересня 1941 р. на території сучасної України в місті Києві відбулась трагедія, що забрала з собою десятки тисяч життів. Кожного року ми згадуємо ті жахливі часи, які примушують нас задуматись над цінністю людського життя та нагадують нам про події, яких ні забувати, ні допускати більше не можна.

У 1933 році до влади в Німеччині приходить нацистська партія на чолі з Адольфом Гітлером. Амбіційний лідер разом зі своїми сподвижниками намагаються вивести країну з кризи, в якій вона опинилася після поразки в Першій світовій війні. Як дитина, що наробила шкоди, німецька нація шукала виправдання своїм невдачам. Настав саме той час, коли Адольф Гітлер, використавши свої блискучі ораторські здібності, представив німецькому народу єврейське населення, як головну причину бідності країни, що буцім – то заполонило країну і нищівно грабувало її.

«…Те, що німецький народ кожен день в самій різкій формі бачить перед своїми очима, є розбещеністю, ненаситністю, відкритою насмішкою зі сторони євреїв…»
«…Як в будь-якому гнійнику знайдеш хробака або личинку його, так в будь-якій брудній історії неодмінно наткнешся на єврейчика.»

А.Гітлер “Mein Kampf”

Після слів почалися дії. 1 квітня 1933 року на території Німеччини почався масовий бойкот єврейського населення, яке не допускали до державних установ та багатьох професій. В 1934 році, ставши президентом, а згодом оголосивши себе фюрером, Адольф Гітлер починає втілювати свій план про очищення власної території, що передбачав виселення єврейського та циганського населення за межі Німеччини. Систематично протягом 1935-38 років у країні видаються закони, які стають все жорстокішими і носять расистський характер щодо єврейського населення, фактично прирікаючи на жебрацтво. В цей період ще існував шанс легальної еміграції, проте більшість країн тогочасного світу чи то не хотіли, чи справді не могли розмістити таку кількість біженців, відмовились надати притулок єврейському народу. Все ж у 1933-39 роках з нацистської країни вдалося втекти приблизно 320 тис. євреїв. Близько 110 тис. з них вирвалися в сусідні країни, але німецька машина нищення  наздожене їх у роки війни. Протягом 1939-41 років гітлерівцями розробляються плани виселення євреїв з країни. Існували різні ідеї: від пропозиції Радянському Союзу прийняти біженців до виселення їх на острів біля берегів південно-східної Африки – Мадагаскар. Проте жодний з проектів не був реалізований. 31 липня 1941 року розпочинається втілення програми «остаточного вирішення єврейського питання», що вже зовсім не нагадувала мирний план вирішення проблеми. Програма передбачала: концентрацію єврейського населення у великих міських районах – гетто; відокремлення їх від не єврейського населення – сегрегація; витіснення євреїв з усіх сфер суспільного життя, конфіскація майна, примушування до розорення; перетворення єврейського населення на «нових рабів».

У жовтні 1941 року почалася депортація євреїв з Німеччини та окупованих нею західних територій Європи в гетто Польщі, Прибалтики та Білорусії. Дещо згодом єврейське населення перевозять до концентраційних таборів, де нелюдським способом починають знищувати (кількість жертв коливається від 2 до 5 млн. чоловік). У роки Великої вітчизняної війни кількість населення, що підлягало депортації, збільшується настільки, що табори не готові виконувати свою страшну місію. Питання вирішують досить швидко, єврейське населення, що проживало на окупованих територіях СРСР, наказують знищувати на місці. На час окупації нацистами українських земель тут проживало близько 1 млн. євреїв. На початку серпня 1941 року в українських містах прокотилася низка єврейських погромів, в ході яких загинуло близько 24 тис. євреїв.

Найбільшим же актом знищення єврейського населення на українській території стала трагедія Бабиного Яру в місті Києві.

Недобра слава Бабиного Яру була відома ще в середньовіччі. Серед киян ходили перекази про Бабин Яр, як місце поховання невинно убієнних душ, жертв розбійницьких пограбувань і насилля. Недобра аура цього місця зберігалася протягом наступних століть. Як свідчать дослідження сучасних істориків,  Бабин Яр став місцем захоронень жертв червоного терору. Але всесвітньо відомим Babi Yar став після розстрілу єврейського населення під час окупації України в роки Другої світової війни. У відповідь на акти саботажу радянського підпілля (під час відступу радянські війська замінували центральну частину міста, яку згодом підірвали) нацисти збирають єврейське населення під приводом переселення. На вулицях Києва було розміщено оголошення: « всі жиди міста Києва і його околиць повинні з’явитись у понеділок, 29 вересня 1941 року о 8 годині ранку на ріг вулиць Мельниківської та Дігтярівської…Хто з жидів не виконає цього розпорядження, буде розстріляний…» Можливо адресати не запідозрили біди, так як в радянських газетах до цього часу не було жодної згадки про знущання над єврейським населенням, можливо діватися й дійсно не було куди, але зранку 29 вересня на київській вулиці Мельникова простягнувся суцільний натовп з єврейської нації. То була дорога в один бік…У кінці вулиці стояв величезний паркан, де чергували німецькі солдати. Людей пропускали по 50 чоловік, ніби-то для перевірки документів. Насправді за парканом їх роздягали, забирали речі, а потім підводили до краю величезного яру і розстрілювали. Коли трупи лягали в декілька шарів, їх прикопували землею і заново проводили свій диявольський ритуал. Назовні пострілів чути не було, так як над яром кружляв літак і голосно грала німецька музика. Кількість загиблих в Бабиному Яру коливається від 70 до 200 тис. чоловік.

Визначити справжню кількість навряд чи буде можливо, так як німці, програючи війну, відступаючи, знищували докази своєї провини, викопували трупи і спалювали їх у відкритих печах, та і радянська влада поховала трагедію у відходах виробництва цегляних заводів. Бабин Яр став останнім спочинком не лише великої кількості єврейського населення. Протягом всієї німецької окупації 1941-43 років там було місце масових страт, де розстрілювали циган, військовополонених, радянських підпільників, членів ОУН, «саботажників», порушників комендантської години тощо.

Згодом у Бабиному Яру, починаючи від 1976 року,  встановлено 25 пам’ятників, що кожен день нагадують нам, навіщо потрібно знати історію.


Розробка сайтів - Віталій Ткач