Зрадлива недоторканість

Традиції недоторканості високопосадовців мають досить глибоке походження. Проте рідко хто знає, що такі правила поведінки не завжди могли захистити вельмож. Даний імунітет королівських персон міг коштувати життя їхнім охоронцям чи рятівникам. Так до наших днів збереглось свідчення про випадок з майбутньою імператрицею Священної Римської імперії Марією-Терезією (1717-1780). Як і більшість тогочасних дітей королівської крові вона нерідко практикувала верхову їзду на конях. Одного разу на кінній прогулянці принцеса не впоралась зі своїм скакуном і той понісся та викинув її із сідла. Уникнути страшних наслідків їй вдалося завдяки спритності супроводжуючих офіцерів, які спіймали інфанту. Здавалося їх мала очікувати значна винагорода та прихильність монаршої родини за рятування королівської особи. Проте, офіцери добре знали тогочасні закони і відразу після даного інциденту вимушені були досить швидкими темпами залишати межі країни. Чому? Тому що їм загрожувала смертна кара, як і всім іншим, хто посмів просто доторкнутися до королівської особи жіночої статі. Марії-Терезії пощастило зустріти у своєму житті сміливців, що не можна сказати про королеву Таїланду (колишнього Сіаму) Сунандха Кумаріратану (1860-1880). В її випадку закони про недоторканість коштували життя. В супроводі охорони молода королівська особа (їй було всього 20 років) разом з малолітньою дочкою направлялась у човні до свого літнього палацу. Долею випадку судно перевернулось. Принцеса благала про допомогу, але охочих спасти життя королівській особі (ціною свого) не знайшлося. Більш того охоронці виконуючи свої дивні обов’язки не дозволили нікому зробити цей відчайдушний вчинок. Так сила недоторканості призвела до гибелі королеви та її доньки. Після цього випадку король Рама V назавжди скасував цей дикий привілей знаті.